Читати книгу - "Американська трагедія"

професія досить вигідна. Всі електротехніки непогано заробляють. І якщо ви подумаєте як слід і уявите собі, яке серйозне те, що ви хочете вчинити, — знищити людське життя, яке має такі самі права на існування, як і ви… — він зробив паузу, щоб сказане глибше пройняло її свідомість. — Я певний, що ви ще обміркуєте це серйозно, як належить, — і ви, і ваш чоловік. До того ж, — додав він дипломатично, майже батьківським тоном, — коли у вас буде дитина, вона цілком винагородить вас за деякі труднощі, пов'язані з її появою. Скажіть, — спитав він раптом з цікавістю, — а ваш чоловік знає про це? Може, це ви самі задумали врятувати і його, і себе від зайвих турбот і труднощів?

Він подивився на Роберту з усмішкою, майже весело, уявляючи, що викрив її не тільки в нервовому страху, а і в суто жіночих міркуваннях економічного порядку; в такому разі, вирішив він, не важко буде відмовити її від цього. Але Роберта, зрозумівши, до чого він хилить, і почуваючи, що, збреше вона ще раз, чи ні — від цього вже не буде ні шкоди, ні користі, швидко відповіла:

— Він знає.

— Ось як, — сказав лікар, трохи розчарований тим, що його здогад невірний, але все-таки з твердим наміром переконати пацієнтку та її чоловіка. — Я думаю, що ви обидва повинні серйозно зважити все, перед тим як вживати яких-небудь дальших заходів. Я знаю, коли молода пара вперше потрапляє в таке становище, вона завжди бачить у цьому тільки тіньову сторону, але ж не обов’язково завжди буде погано! Я пам'ятаю, ми з дружиною думали гак само, коли чекали першу дитину. Але все минуло щасливо. І якщо ви тепер спокійно обміркуєте це, я певний, ви все побачите в іншому світлі. І згодом вас не мучитиме сумління.

Він замовк, упевнений, що йому пощастило розвіяти страхи молодої жінки і знищити рішучість, яка привела її до нього: це звичайна розсудлива дружина, і, звичайно, вона тепер не стане наполягати, відмовиться від своїх планів і піде.

Та замість того щоб весело погодитися з ним або просто підвестися, як він сподівався, вона раптом подивилася на нього широко розкритими, сповненими жаху очима і заридала. Під впливом його мови в свідомості Роберти з надзвичайною виразністю ожило нормальне, загальноприйняте уявлення про її становище. Весь час вона намагалася не думати про це. В звичайних умовах, якби вона й справді була одружена, Роберта, звичайно, зробила б саме так, як він радив. Але теп£р, коли вона переконалася, що потрапила в безвихідь, — принаймні ця людина не допоможе їй вийти з скрутного становища, — її охопив смертельний, панічний страх. Вона сплітала і розплітала пальці, коліна її тремтіли, обличчя скривилося стражданням і жахом.

— Ви не розумієте, лікарю, ні, ви не розумієте! — вигукнула вона. — Я мушу від цього звільнитися будь-яким способом, Мушу!

Я вам сказала неправду! Я не одружена. У мене немає чоловіка. Ах, ви не знаєте, що це означає для мене! У мене сім’я, батько, мати! Я не можу вам пояснити. Ви не знаєте… Але я мушу звільнитися, мушу, мушу!

Вона розгойдувалася з боку на бік, наче в трансі.

Лікар Глен був вражений і розчулений цим раптовим вибухом розпачу. Проте він відзначив, що його перше підозріння було справедливе, а Роберта брехала йому, і, не бажаючи ні в якому разі втручатися в цю справу, вирішив триматися твердо і навіть безсердечно.

— Отже, ви не одружені? — суворо спитав він.

Замість відповіді Роберта тільки похитала головою, продовжуючи плакати. Зрозумівши, нарешті, всю скрутність її становища, лікар Глен підвівся; на обличчі його навперемінно відбивалися хвилювання, обережність і співчуття. Він мовчки дивився на ридаючу Роберту.

— Так, так, це дуже сумно. Мені вас шкода, — сказав він, нарешті, але зразу ж замовк, побоюючись зробити який-небудь необережний крок: потім додав лагідно і невпевнено: — Не треба плакати, це не допоможе.

І знову він замовк, з тим самим рішучим наміром — аж ніяк не втручатися в цю справу. Але йому все-таки хотілося дізнатись правду, і тому він іще запитав:

— Ну, а де ж молодий чоловік, який винуватий у вашому нещасті?

Роберта, пригнічена соромом і відчаєм, все ще не могла вимовити ані слова і тільки заперечливо похитала головою.

— Але він знає, в якому ви становищі?

— Так, — відповіла тихо Роберта.

— І він не хоче одружитися з вами?

— Він виїхав.

— Так, розумію. Ох, ці молоді негідники! І ви не знаєте, куди він поїхав?

— Ні,—малодушно збрехала Роберта.

— Давно він залишив вас?

— Близько тижня, — ще раз збрехала вона.

— І ви не знаєте, де він тепер?

— Ні.

— А як давно ви хворі?

— Вже більше двох тижнів.

Вона схлипнула.

— Раніше у вас завжди було все правильно?

— Так.

— Ну, що ж, псцперше… — Він говорив тепер лагідніше і ласкавіше, ніж спочатку: здавалося, він шукає поважної причіпки, щоб відмовитися від участі в такій справі, яка не обіцяє йому нічого, крім небезпеки та утруднень. — Це, може, ще не так серйозно, як ви думаєте. Я розумію, ви дуже налякані, але у жінок нерідко бувають такі неправильності. В усякому разі без спеціального огляду не можна бути певним цього. А найкраще — почекати ще два тижні. Дуже можливо, що все закінчиться щасливо. Я б не дуже здивувався цьб-му. Ви, як видно, надзвичайно чутлива і нервова, а нервовість часто спричиняє до таких затримок. Якщо хочете послухати моєї поради, то зараз у всякому разі нічого не робіть. Ідіть додому і чекайте, поки не буде цілковитої певності, а до того часу вже ніяк не варто що-небудь робити.

— Але я вже приймала пілюлі, і вони не допомогли, — жалібно сказала Роберта.

— Які пілюлі? — з цікавістю спитав лікар Глен і, вислухавши П пояснення, зауважив — А, ці! Ну, вони навряд чи по-справжньому допомогли б вам, якщо ви справді вагітна. Але я вам знову раджу почекати. Через два тижні все з’ясується, і тоді у вас ще буде досить часу, щоб вжити заходів. Та я все-таки серйозно раджу вам відмовитись від цієї думки. Я вважаю великою помилкою порушувати закони природи. Буде значно краще, якщо ви наважитесь мата дитину і почнете піклуватись про неї. Тоді на вашому сумлінні не буде ще нового гріха — убивства.

Він говорив суворо і поважно, з усвідомленням власної правоти. Але Роберта, терзаючись від жаху, якого лікар, мабуть, просто не міг зрозуміти, вигукнула з тим самим трагічним розпачем:

— Але я не можу, лікарю! Кажу вам, не можу! Не можу!.. Ви не розумієте…