Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Ми вийшли з ліфта на третьому поверсі і попрямували вглиб коридору. Спустилися невисокими сходами, перетнули надземний перехід, знову подолали десять сходинок вниз…

– Це в’язниця?

Шаєрон не обернувся.

– Лікарня, леді. Ви дуже хотіли сюди потрапити, хіба ні?

– Не як клієнтка.

Він підвів мене до масивних дверей, біля яких стояли двоє одягнених у цивільне бугаїв. Їхні елегантні костюми погано поєднувалися з квадратними фізіономіями і кобурами, однакові зачіски наштовхували на думку про армію.

Один із них потягнув на себе важку стулку.

– Будьте люб’язні, леді, – пробасив, дивлячись у далечінь.

Я переступила поріг. Чомусь уява малювала закутого в гіпс Ріка, і на душі шкребли кішки. Щоразу, коли він був поруч зі мною, відбувалося щось погане. Снайпер, журналісти, вибух… Разом ми ніби притягували невдачі!

Але ліжко біля вікна була порожнім.

– Добрий вечір, Анно Леонідівно.

Я підскочила, різко обернулася.

– Добрий вечір, сіре, – промимрила, намагаючись зібратися з думками і знайти причину, через яку мною зацікавився Елідій ріє Нордес. – Рада, що ви вже одужали.

– І я радий. Сідайте, леді.

І куди, скажіть на милість? У просторій кімнаті, зовсім не схожій на лікарняну палату, бракувало стільців для відвідувачів. Сам Елідій Мандрівник сидів у кріслі біля східної стіни, його ліжко обмотували дроти, вільний простір на заході займало лимонне дерево в діжці.

– Дякую, сіре. – Я сіла на краєчок діжки. – Ви хотіли мене бачити?

– Хіба у вас є інша причина для перебування тут? – уїдливо поцікавився Елідій, погладжуючи свою шовкову піжаму в сріблястий горошок на чорному тлі. – За період моєї відсутності багато чого сталося. Сьогодні я почув погані новини. Гадаю, є необхідність прояснити ситуацію із моїми синами.

«Все-таки йтиметься про Ріка», – зажурилась я.

І яким же чином шаєрон збирається «прояснити ситуацію»? Прямим текстом повідомить, що для його сина, нехай навіть опального, я не вийшла родоводом? То мені це й без образ відомо.

– Уважно слухаю, сіре.

Він підвівся і пройшовся по кімнаті, засунувши руки в кишені.

– Вас дуже розбалували, Анно Леонідівно. Насправді ваша роль у житті Долінеї досить незначна. Менше вірте Роксінель, вона не порадить нічого путнього. Ви ж не думаєте, що світ крутиться навколо вас?

Судячи з того, що секунд через десять до нас приєдналися дізнавач Кано і шаєр власною персоною, сьогодні світ крутився винятково навколо шаєрона Елідія.

Рікадор не привітався з батьком, та й мене не удостоїв поглядом. Як завжди безпристрасний і холодний, він підійшов до шаєрона і продемонстрував невеликий чорно-білий знімок – той самий, що я підібрала у павільйоні Дракона-засновника.

– Ви берете у цьому участь, сіре? – запитав безбарвним тоном.

Елідій здивовано подивився на виснаженого Кано, який застиг біля дверей.

– Що відбувається?

Дізнавач вказав мені на вихід. Я вирішила, що якщо вже шаєра моя присутність не турбує, можна обмежитися порогом.

– Звідки у вас ця фотографія, сіре? – голос Рікадора не здригнувся.

– Від вискочки Рендала. – Елідій дивився на Кано. – В чому річ? Нарешті ви надумали прикрити його мерзенний притон? Давно пора.

Я озирнутися не встигла, як опинилась за дверима. Дізнавач постарався, ага. Милий чемний Кано виставив мене геть як неслухняну дитину! Щоправда, щілину залишив. Чи то недогледів, чи то навмисне – не розбереш. Я вважала, що він хоче і правлячу сімейку не образити, і зі мною зберегти дружні взаємини. А ще без мене розмова між шаєром і колишнім шаєром швидко втратила офіційний відтінок і перетворилася на сімейну сварку.

Отже, «річ» полягала в тому, що мій перший долінейський знайомий, а саме – лорд Рендал, був одним із упорядників так званого «аукціону краси» – напівлегальних торгів живим товаром. «Напів-» – тому що майже всі дівчата з каталогу йшли на це добровільно, і формально перед законом відповідали саме вони, а не організатор вечірок. Цей факт не узаконював торги, але дозволяв владі дивитися на них крізь пальці. Тим паче, лорд Рендал був нерозлучним приятелем шаєрона Ендера і міг розраховувати на поблажливість системи правосуддя.

Того дня, коли Елідій Мандрівник зіткнувся зі мною і несподівано для самого себе загримів на лікарняне ліжко (до його честі, він визнав свою необачність і не волав про замах), лорд Рендал відвідав палац. Його цікавив Ендер, але шаєрон кудись подівся. Лорд дуже поспішав і попросив Елідія передати синові повідомлення. Колишній шаєр послав Рендала в далекі краї і пригрозив закрити його притон, але світлину юної красуні все ж узяв.

Після давньої трагедії особисте життя Ендера перетворилося на хаос. Він немов сам не знав, чого хоче. Його тягло до різних жінок, і більшість із них раділи залицянням, навіть погоджувалися на далекі від традиційних забави, проте шаєрон ліз на стінку від нудьги. Потім він зв’язався з лордом Рендалом і, як не дивно, йому сподобалась куплена любов.