Читати книгу - "Буря Мечів"

— А з такого,— мовив батько таким тоном, наче до дурника говорить,— якщо не проголосують, як їм кажуть, скоріше Стіна розтане, ніж їм підкріплення пришлють.

«О так, це спрацює». Тиріон гойднувся вперед.

— Джанос Слінт на таку посаду не годиться, батьку. Ліпше взяти командувача з Тінявої вежі. Або зі Східної-варти-на-морі.

— Командувач Тінявої вежі — Малістер зі Стражморя. А Східною вартою заправляє залізний.

Тобто ніхто з них не підійде, це ясно чулося в батьковому тоні.

— Джанос Слінт — син різника,— підкреслено нагадав батькові Тиріон.— Ти сам мені казав...

— Я пам’ятаю, що я казав. Проте Чорний замок — не Гаренхол. А Нічна варта — не королівська рада. На кожне знаряддя є своє завдання, і на кожне завдання є своє знаряддя.

Тиріон спалахнув од гніву.

— Лорд Джанос — це порожній обладунок, який продасться тому, хто більше заплатить.

— Це грає нам на руку. Хто здатен заплатити більше за нас? — мовив батько й обернувся до Пайсела.— Пошліть крука. Напишіть, що король Джофрі глибоко засмучений звісткою про смерть лорда-командувача Мормонта, але страшенно шкодує, що не може зараз нікого прислати, оскільки в країні лишається надто багато заколотників і узурпаторів. Натякніть, що все може змінитися, коли минеться загроза для престолу... звісно, якщо король зможе цілком покладатися на командування Нічної варти. А на завершення попросіть Марша переказати від його світлості найщиріші вітання його вірному другу і слузі — лорду Джаносу Слінту.

— Так, мілорде,— Пайсел знову покивав зморщеною головою.— Все напишу, як наказує правиця. Залюбки.

«Слід було йому голову підкоротити, а не бороду»,— подумав Тиріон. А Слінтові треба було поплавати разом з його любим другом Аларом Дімом. Принаймні з Саймоном Срібноязиким Тиріон не зробив такої дурної помилки. «Бачиш, батьку? — кортіло крикнути йому.— Бачиш, як швидко я засвоюю урок?»

Семвел

На горищі голосно стогнала породілля, а внизу біля вогню помирав чоловік. Семвел Тарлі не міг би сказати, що його лякало більше.

Бідолашного Банена вкрили цілою горою хутра, розпалили поряд величезне багаття, та він лише повторював: «Холодно. Будь ласка! Мені холодно». Сем намагався згодувати йому цибулеву юшку, та він і ковтнути не міг. Юшка бігла з рота по підборіддю, щойно Сем запихав йому в рота ложку.

— Цей уже мрець,— мовив Крастер, байдуже роздивляючись чоловіка й більше переймаючись ковбасою.— Милосердніше було б йому ножем у груди тицьнути, ніж тою ложкою в горло, якщо вам цікава моя думка.

— А ми цікавилися твоєю думкою? — зронив Велет; насправді звали його Бедвик, він був щонайбільше п’ять футів заввишки, проте лютий і запеклий.— Смертовбивце, ти питав у Крастера поради?

Сем здригнувся, почувши це прізвисько, але похитав головою. Зачерпнув ще одну ложку, підніс Баненові до рота та спробував пропхати між стиснені губи.

— Поїсти й погрітися,— казав тим часом Велет,— от і все, чого ми в тебе попросили. А ти харчів пожалів?

— Радійте, що я вогню для вас не пожалів,— озвався Крастер — дебелий чолов’яга, що видавався ще дебелішим у своєму смердючому кожусі, якого він не знімав ні вдень, ні вночі. Ніс у нього був широкий і плаский, кутик рота опущений, а одного вуха бракувало. І хай кошлата кучма на голові та сплутана борода вже посивіли, навіть біліти почали, тверді маслакуваті руки ще мали достатньо сили.— Я вас нагодував, чим міг, але ви, ворони, завше голодні. Я — людина побожна, бо міг і взагалі вас прогнати. Гадаєте, потрібно мені, щоб у мене на долівці хтось тут здох? Гадаєш, потрібні мені ваші роти тут, га, малий? — дикун сплюнув.— Ворони! Коли це чорний птах у замок добру звістку приносив, я вас питаю? Ніколи, ніколи.

З кутика Баненового рота знов потекла юшка. Сем витер її рукавом. Розплющені розвідникові очі були геть невидющі.

— Холодно,— повторив він слабким голосом. Можливо, мейстер знав би, як його рятувати, але ж де взяти мейстра? Дев’ять днів тому Кедж Білоокий ампутував Баненові понівечену ногу, з якої так шугонули гній і кров, що Сема замалим не знудило, але цього виявилося замало, та й запізно.— Як холодно! — повторили бліді вуста.

По всьому приміщенню сиділи на грубо витесаних лавках два десятки обідраних чорних братів, попиваючи з кухлів ту саму ріденьку цибулеву юшку й кусаючи від сухих плескачів. Двоє з братів, теж поранені, вигляд мали ще гірший за Банена. Форніо вже кілька днів марив. А з плеча сера Баяма сочився смердючий жовтий гній. Коли виїжджали з Чорного замку, Бурий Бернар узяв з собою цілі торби мирського вогню, гірчичної мазі, товченого часнику, пижма, маку, королівських мідяків та іншого лікарського зілля. Навіть прихопив солодсон, який приносив безболісну смерть. Але Бурий Бернар загинув на Кулаці, й ніхто не здогадався пошукати ліки, зібрані мейстром Еймоном. Гейк — кухар — трохи знався на зіллі, але Гейк теж пропав. Отож лишалося вцілілим стюардам лікувати поранених, як уміють, а вміли вони небагато. «Принаймні тут вони в сухості й у теплі біля вогню. Тільки харчів бракує».

Харчів бракувало всім. Брати нарікали день у день. Клишоногий Карл повторював, що Крастер має таємну комору, а Гарт Старгородський, коли не чув лорд-командувач, йому підспівував. Сем подумував випросити чогось поживнішого бодай для поранених, але не наважувався. Крастер поглядав на нього очима холодними і злими, а руки його в цей момент сіпалися, так наче от-от стиснуться в кулаки. «Може, він знає, що я минулого разу розмовляв з Жиллі? — думав він.— Може, вона розповіла йому, що я пообіцяв забрати її з нами? Може, він вибив з неї це зізнання?»

— Холодно,— промовив Банен.— Будь ласка! Мені холодно...

Попри жар і дим у Крастеровій фортеці, Сем і сам замерз. А ще втомився, страшенно втомився. Йому б виспатися, та щойно він заплющував очі, як йому снилася завірюха, з якої на нього наступали мертвяки з чорними долонями і ясно-блакитними очима.

На горищі нестямно схлипнула Жиллі, і її схлип полетів довгим низьким приміщенням без вікон.

— Тужся,— мовила до неї одна зі старших Крастерових жінок.— Дужче. Дужче. Кричи, якщо так легше.

Жиллі закричала, і то так гучно, що Сем здригнувся.

Крастер, обернувшись,