Читати книгу - "Останній тамплієр"

Перед нею лежала носова прикраса — фігура сокола, вся обплутана кріпильним мотуззям, а поруч знаходилися наполовину спущені жовтогарячі надувні подушки.

Сокіл був неушкодженим.

Тес нерішуче простягла руку і доторкнулася до нього. Вона погладила його рукою, очі її широко розплющилися, і уява понесла її через епохи до часів рицарів-храмовників, до Еймара і його соратників, до їхньої фатальної подорожі на «Храмі Сокола».

Клубок спогадів заполонив її розум, коли вона спробувала пригадати Еймарові слова. Що саме він сказав? Скриньку помістили у заглиблення, видовбане в маківці соколиної голови. Порожнину, що залишилася, заповнили смолою, потім закоркували підходящим за розміром дерев'яним бруском, який міцно закріпили, забивши кілочками. Опісля все це знову покрили смолою.

Тес ретельно оглянула голову сокола. Побачивши ледь помітні залишки смоли, вона помацала довкола них вправними пальцями і знайшла краї заглушки, а також кілочки, які її кріпили. Вся ізоляція була ніби неушкодженою, і схоже було на те, що вода не змогла проникнути у вкриту смолою порожнину. З того, що вона побачила, можна було зробити однозначний висновок: вміст скриньки не постраждав і залишився неушкодженим.

Озирнувшись довкола, Тес знайшла дві каменюки і, користаючись ними як молотком і долотом, спробувала розкоркувати порожнину. Верхній шар дерева відламався досить легко, але смола виявилася на диво непіддатливою. Понишпоривши на березі, Тес натрапила на іржавий залізний прут, гострим кінцем якого вона почала видряпувати смолу. Працюючи похапцем, забувши про обережність, хоча професія археолога вимагала надзвичайної делікатності у поводженні зі знахідками, вона спромоглася таки продряпатися до порожнини. Вона вже могла бачити краєчок скриньки — маленької і оздобленої прикрасами. Витерши піт з чола, Тес продовжувала і незабаром вже зчистила достатньо смоли довкола скриньки, щоби піддіти її залізним прутом. Охопивши маленьку скриньку пальцями з усіх боків, вона нарешті витягла її назовні.

Збудження хвилею нахлинуло на неї; вона намагалася стримати його, але це було майже неможливо. Ось вона, скринька — у її руках! Нарешті вона знайшла її! Незважаючи на хитромудре срібне оздоблення, скринька виявилася навдивовижу легкою. Всівшись у затишку під великим валуном, Тес ретельно оглянула свою знахідку. На скриньці була залізна защіпка, не засув, а просто коване кільце. Вона взяла каменюку і почала гепати об защіпку. Нарешті та відстала від дерева і Тес змогла зняти кришку і зазирнути всередину.

Повільно і обережно витягла вона вміст ящичка. Це був пакунок, замотаний у щось на кшталт промасленої шкури, дуже схожої на ту, у яку Еймар загорнув астролябію, обв'язавши її шкіряними ремінцями. Дуже повільно розгорнула Тес цю шкуру. У ній знаходився загорнутий у вичинену шкіру старовинний рукопис. Як тільки вона його побачила, то відразу ж здогадалася, що то є таке. Незрозуміло чому, але згорток здавався їй на диво знайомим, а простота його лише підкреслювала надзвичайну важливість його змісту. Тремтячими пальцями Тес трохи підняла обгортку і прикипіла поглядом до написів на першому аркуші пергаменту. Літери на ньому вицвіли, але їх можна було прочитати і, наскільки вона могла судити, вміст згортка залишився неушкодженим. Тепер вона анітрохи не сумнівалася, що є тією людиною, котрій першій пощастило побачити міфічний скарб рицарів-тамплієрів, відтоді як сімсот років тому назад його помістив у скриньку Гійом де Боже і ввірив Еймару де Війєру.

Але це вже був не міф.

Це була реальність.

Вкрай обережно, знаючи, що це треба робити в лабораторії, або, принаймні, в приміщенні, але не в змозі протистояти спокусі, Тес трохи ширше розгорнула рукопис і піднесла його до очей. Вона впізнала знайомий коричнюватий відтінок використовуваних у ті часи чорнил, які вироблялися із суміші сажі, смоли, винних відходів та чорної рідини, що виділяла каракатиця. Почерк розібрати було важко, але все ж Тес розпізнала декілька слів — достатньо для того, щоб зрозуміти, що текст написано арамейською мовою. У минулому їй доводилося стикатися з нею, і тому вона могла відрізнити її від інших мов.

Тес завмерла, із захватом роздивляючись рукопис, що був у її руках.

Арамейська.

Мова, якою розмовляв Ісус.

Від хвилювання серце Тес ледь не вискакувало з грудей; вона далі розглядала старий пергамент і розпізнала в ньому ще кілька знайомих слів.

Дуже повільно, майже через силу, вона таки збагнула — який документ тримала вона у руках, яка людина написала його і ким ця людина була.

Це були писання Єшуа з Назарета.

Писання людини, яку весь світ знав як Ісуса Христа.

Стискаючи загорнутий у шкіру рукопис, Тес повільно пішла берегом назад. Сонце вже сідало, і його останній проблиск зникав за сірою стіною хмар, що і досі висіли над обрієм.

Тес вирішила не брати з собою скриньку, а натомість заховала її за великим валуном, щоби не привертати зайвої уваги. Вона повернеться за нею пізніше. Тим часом розум її був зайнятий можливими наслідками оприлюднення такої знахідки. Те, що вона тримала в руках, було