Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дім, в якому… 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім, в якому…"

2 202
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дім, в якому…" автора Маріам Сергіївна Петросян. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 216
Перейти на сторінку:
в дрімотному заціпенінні. Найбадьоріший вигляд мають Грубий, який гризе морк­вину, і Спиця, яка підраховує петлі чергового в’язання. Горбач мляво киває у такт пісням, що звучать у його навушниках, Македонський виколупує шпилькою скалку з пальця. Я вдивляюсь у віддалені ряди Псів — туди, де рожевіє голена потилиця Чорного. Чотири Пси по сусідству достеменно повторюють його позу — схрещені руки, ступня на сидінні переднього стільця. У своєму прагненні повністю уподібнитися до ватажка вони переплюнули навіть Логів, але якщо те, що сказала Русалка, — правда, то не мені над цим сміятися. Тим більше, що я вже збирався точнісінько так само застромити ногу на переднє сидіння, а тепер — натомість — сиджу, як йолоп, і скаженію. Врешті-решт, хто з нас кого наслідує?

— Практично ніхто не набрав навіть ста балів! А це мінімальна кількість балів для середнього дурня, який проходить тест!

Акула гнівно кидає в повітря пачки папірців із «так-ні», що всім геть остобісіли, і вони розлітаються по залу, засіваючи підлогу додатковим шаром бутафорського снігу. То ось, виявляється, звідки він береться.

— Можу пояснити, що це означає! Це означає, що більшість з вас не здатні до розумової праці в межах відповідних вимог, котрі ставляться перед вашими однолітками, які закінчили звичайні школи!

Вчительський ряд, другий від сцени, дружно обертається, щоби з докором подивитися нам в очі. У виховательському ряду ніхто навіть вухом не веде. Здивувати їх бодай чимось ми давно не в змозі. Мікрофон уже вкотре глухне. Акула продовжує говорити, не помічаючи цього, потім похоплюється й кричить так, що виходить голосніше, ніж з мікрофоном:

— Тобто ви — ідіоти! Кого ви, запитую вас, зрізали під корінь цими вашими фокусами? Може, ви думаєте, що мене? Може, ви думаєте, я ридатиму й доводитиму комусь, що ви розумніші, ніж прикидаєтеся? Може, ви думаєте, мені не все одно, куди ви звідси поїдете і чим будете займатися? Ви зіпсували біографії тільки самим собі, йолопи!

Я помічаю, що все ж таки просунув ступню на переднє сидіння, проте залишаю її там, де вона є. Врешті-решт, не можна жертвувати елементарним комфортом тільки тому, що не бажаєш бути об’єктом наслідування.

Сліпий позіхає та ховає позіхи у долоню. У його лемурячих пальцях запросто зникає ціле лице — з чолом і підборіддям. Надзвичайно простий жест, який не дано скопіювати нікому з присутніх. Я сиджу, й мене пожирають заздрощі, мов останнього бовдура. Час уже струсити з себе ці параноїдальні настрої. І нараз ловлю себе на думці: а чому я, власне, позаздрив? Не рукам Сліпого, не його живим пальцям, а всього лише жесту, який не можна скопіювати. Цікаво, я справді такий дурень, яким іноді собі здаюся?

Останнє «можливо, ви вважаєте...» Акули мікрофон несподівано підхоплює, стократно підсиливши, й оглушливо ширить по залу. Скрикнувши, прокидаються навіть ті, хто спав найміцніше. Грубому випадає з руки морквина. Горбач кривиться, глибше заштовхуючи навушники. Навіть самого Акулу на кафедрі пересмикує.

— Саме тому, — веде він далі вже спокійніше, — скасовуються всі заплановані на цей місяць іспити, а також загальна атестація, про яку я попереджав вас у минулому півріччі. І те, й інше втратило будь-який сенс. Із вашими результатами тестів вас не допустять до іспитів у жоден навчальний заклад, а ви ж і раніше могли про це тільки мріяти.

Лорд повертає до мене зашторене срібними окулярами лице й розтягує губи в усмішці. Я усміхаюсь у відповідь і раптом нажахано помічаю, що він також оточений невмілими копіями. Трясу головою, проте міраж не зникає. Пара Логів обабіч Лорда, хранителі Лордівських милиць — по одній на брата, в обох дзеркальні окуляри та мефістофельські борідки а-ля Лорд. Не відволікаючись на плітки, жування та промови Акули, Нечоса й Москіт полірують милиці носовими хусточками та зішкрібають болото з гумових наконечників. Потішне й безглузде видовище, що викликає в мене усмішку. Лорд питально піднімає брови, я киваю на його свиту. Він знизує плечима — мовляв, що поробиш. Папужачий чубчик Рудої палахкотить біля його ліктя, нижче — блідий профіль, що занурився підборіддям у долоні, а далі в ряд — випнуті зуби та вірні очі гордих своєю службою «костурничих», і я здивовано думаю: як же Лорд подорослішав після подорожі в зовнішність, якщо за півроку навчився по-філософському ставитися до речей, які досі виводять мене з рівноваги.

— Зараз я зачитаю прізвища тих небагатьох, хто пройшов тестування з високим результатом...

Риба Лоцман передає в пальці Акули, які вичікувально виляскують, чергову теку. Схопивши її, той загрозливо відхаркується:

— Отже... у першій групі...

Вчительський ряд гуде, перешіптуючись. Горбач виймає з кишені запальничку, клацає нею та ставить відкритою на підлогу. Курців ніде не видно, але над головами нависає зрадлива сіра хмара. Акула зачитує перші прізвища. Фазани в передніх рядах перезираються й штурхають один одного ліктями. Я пошепки повторюю прізвища, пригадуючи, що начебто вже мав з ними сьогодні справу.

— Дивно, — кажу я. — Був упевнений, що серед Фазанів їх буде більше. Хоча це їхні проб­леми, звичайно...

— Звичайно, — підтверджує Сліпий мені у вухо й тихо сміється своїм сміхом шаленця, який виводить мене з рівноваги. Борлак танцює на голій шиї, в кожному з його очей, що дзеркально відсвічують, як і окуляри-калюжки Лорда, — по Сфінксу.

— Вони були у списку Ральфа, — чомусь пояснюю я, — у тому списку осіб, які бажають чимшвидше забратися звідси геть.

— Зараз і подивимося, — чомусь радіє Сліпець, — як це їм вдасться. І кому ще, крім них.

— Ти знав про них? — підозріливо уточнюю я.

— Здурів? — нібито дивується Сліпий. — Ти ж сам тільки що розповів про все це.

Справді, я розповів. Але він не надто здивувався. Або вміло приховав здивування. Принаймні не перепитував і не уточнював.

Акула тим часом зачитує список розумників другої, що не займає йому багато часу, бо друга може похвалитися одним-єдиним вигнанцем — нещасним Ґнотом.

— Так його! Ну, так... Певно що, — гудуть через ряд від нас Щури, після того як «перекладач», примусово позбавлений навушників, знаками привертає їхню увагу й пояснює, в чому річ. — А як же інакше? Ти давай, слухай, потім розповіси, — заохочують «перекладача», й уся зграя дружно встромляє навушники назад. Точніше, не вся зграя, а десять відловлених представників, що для Щурів уже доволі багато, коли йдеться про таку нудну повинність, як відсидка на загальнодомових зборах.

Рудий із хрускотом розгризає горіх і випльовує шкаралупу. «Перекладач» Дзвонар, зі­тхнувши, обертає лице до кафедри, а Ґніт, якого те, що відбувається, стосується безпосередньо, взагалі ні на що не реагує, сидить, як і сидів, байдужий і самозаглиблений, козирок бейсболки опущений по самі ніздрі.

Пропустивши третю, де тести провалили всі без винятку, Акула переходить до нас:

— Четверта... кхе-кхе. Можу вас привітати! Ціммерман!

У повітря злітає вирок Куряки, кружляє між рядами, наче маленький покреслений повітряний змій, а в виховательському ряду дзьобата голова Р Першого повертається й дивиться на мене.

— У той чи інший спосіб, — шепочу я. — Так чи інакше, ми їх позбуваємося.

— Ти розмовляв з Ральфом про Куряку? — дивується Сліпий. — Навіщо тобі це знадобилося?

За десять рядів від нас Ральф кривить рот, мовби розчувши репліку Сліпого, і відвертається, й сам трохи схожий на Куряку, так ніби вони обмінялися на якийсь час очима, навмисне, щоб мене здивувати. Акула впорався зі списком шостої (три особи)

1 ... 141 142 143 ... 216
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім, в якому…"