Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дар Гумбольдта 📚 - Українською

Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

408
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дар Гумбольдта" автора Сол Беллоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 176
Перейти на сторінку:
нарешті зазнаю всіх найкращих людських переживань.

Поважні портьє у круглому холі готелю «Ріц» узяли мою валізу й дипломат, і я пройшов крізь двері-вертушку, роззираючись у пошуках Ренати. Ясна річ, вона не стала б чекати на мене в одному з цих величезних крісел. Царственна жінка не може сидіти у вестибюлі разом із нічною зміною обслуги о третій годині ночі. Ні, вона, певно, лежить у ліжку без сну, прекрасна, волога, зі спокійним подихом, і чекає на свого надзвичайного, одного-єдиного Сітрина. Є й інші путні чоловіки, вродливіші, молодші, енергійніші, але такий Чарлі — тільки один, і Рената, як я гадав, це усвідомлює.

Вона сказала мені по телефону, що відмовляється мешкати зі мною в одному номері, щоб зберегти до себе повагу.

— У Нью-Йорку це не має значення, але в Мадриді, з різними прізвищами у паспортах, це надто розпусно. Я знаю, що це коштуватиме вдвічі дорожче, але так буде правильно.

Я попросив чоловіка за комутатором подзвонити пані…

— У нас немає жодної пані, — почув я відповідь.

— А пані Сітрин? — запитав я.

Пані Сітрин теж не було. Це стало страшенним розчаруванням. Я пройшовся круглим килимом, під куполом вестибюля, до консьєржа. Він вручив мені телеграму з Мілана. «Невеличка затримка. Біферно поступається. Подзвоню завтра. Обожнюю тебе».

Потім мене провели до покою, але я не мав сили захоплюватися його принадами. По-іспанському багатий, із різьбленими скринями й товстими портьєрами, турецькими килимами та фотелями, мармуровою ванною кімнатою й старосвітськими світильниками у величному стилі старовинного спального вагона. Ліжко стояло в завішеному алькові й було застелене муаровим шовком. Коли я, роздягнувшись, заліз під ковдру й поклав голову на подушку, моє серце почало нити. Від Такстера теж не було ні слова, хоча він уже мав би дістатися до Парижа. Я мусив із ним зв’язатися. Такстер мав би повідомити Стюарта в Нью-Йорку, що я приймаю його запрошення пожити протягом місяця у Мадриді як його гість. Це була досить поважна справа. У мене залишилося чотири тисячі доларів, і я не міг оплачувати два номери в «Ріці». Долар падав, пезета підскочила нереально високо, і я не вірив, що справа з Біферно просунеться.

Моє серце німо скімлило. Я відмовився підказати йому слова, що би воно промовило. Я ненавидів стан, в якому опинився. Бездіяльність, бездіяльність, бездіяльність. За багато тисяч миль від місця мого останнього нічлігу в Техасі я лежав, закляклий і безмежно сумний, з температурою щонайменше на три градуси нижчою норми. Мене навчили зневажати жалість до себе. Завдяки своєму американському вишколу я був бадьорий і позитивний, потужною енергоситемою, успішною людиною, здобув дві Пулітцерівські премії, відзнаку клубу «Зиґзаґ» та ще й чимало грошей (що їх у мене відібрав Суд справедливості), і поставив перед собою кінцеву, ще вищу мету, а саме — необхідний метафізичний перегляд своїх поглядів і пошук правильнішого підходу до питання смерті. І тепер я пригадав слова Колриджа, процитовані Гумбольдтом фон Флейшером у паперах, що він їх мені залишив, про химерні метафізичні погляди. Як там було? Вишукані метафізичні погляди в годину муки — це лише забавки біля ліжка смертельно хворої дитини[281]. Я підвівся було, щоб покопирсатися в дипломаті й знайти точну цитату, але передумав. Я зрозумів: боятися того, що Рената мене покине, і бути смертельно хворим — це різні речі. До того ж, чорт її забирай, чому вона має завдавати мені страждань і змушувати мене копирсатися голяка в паперах небіжчика при світлі старосвітської лампи. Я вирішив, що я просто перевтомився і мучуся через зміну часових поясів.

Від Гумбольдта і Колриджа я перейшов до теорій Джорджа Свібела. І зробив те, що вчинив би Джордж. Я пустив у ванну гарячу воду й постояв на голові, поки купіль наповнювалася. Потім зробив бійцівський місток, перенісши усю вагу тіла на п’яти й потилицю. Після цього виконав деякі вправи, рекомендовані знаменитим доктором Джекобсеном, експертом із розслаблення та сну. Я вивчав його посібник. Напруження слід скидати, розслабляючи палець за пальцем — спершу на ногах, потім на руках. Це була не надто вдала ідея, бо вона нагадала мені про те, що з моїми пальцями рук та ніг виробляла Рената у моменти еротичної винахідливості. (Я ніколи не звертав уваги на пальці ніг, аж поки Рената мене не навчила). Після цього всього я просто повернувся до ліжка, благаючи свою розладнану душу на якийсь час відлетіти й дати моєму бідолашному тілу трохи перепочити. Я взяв її телеграму, зосередивши погляд на словах «Обожнюю тебе». Напружено їх вивчаючи, вирішив повірити, що це правда.

І щойно я повірив у це, як заснув. І проспав у завішеному алькові багато годин.

Потім задзвонив телефон. У темряві опущених штор я потягнувся до вмикача, але його неможливо було знайти. Підніс слухавку й запитав оператора: «Котра година?» — було двадцять по одинадцятій.

— До вашого покою підіймається дама, — сказав мені телефоніст.

Дама! Рената була тут. Я розсунув штори на вікнах і побіг чистити зуби та вмиватися. Натягнув купальний халат і начесав волосся на лисину. Я саме витирався одним із важких розкішних рушників, коли дверний молоточок вистукав щось схоже на телефонний код, тільки делікатніше й багатозначніше. Я закричав: «Люба!». Розчахнув двері й побачив перед собою стару Ренатину матінку. На ній був темний дорожній костюм із багатьма аксесуарами, включно з капелюхом і вуаллю.

— Сеньйора! — вигукнув я.

У своєму середньовічному вбранні вона ввійшла до покою. Щойно переступивши поріг, відвела за спину руку, затягнуту в рукавицю, і ввела досередини Ренатиного синочка, Роджера.

— Роджер! — скрикнув я. — Чому Роджер у Мадриді? Що ви тут робите, Сеньйоро?

— Бідолашне дитя. Він спав у літаку. Я попросила, щоб його винесли звідти на руках.

— А як же Різдво з дідусем і бабусею в Мілуокі?

— Його дідусь мав інсульт. Він при смерті. А його батько невідомо де. Я не могла залишити Роджера в себе, бо в мене маленька квартира.

— А як щодо Ренатиного помешкання?

Ні, Сеньйора, з її affaires de cœur, не могла подбати про маленьку дитину. Я зустрічав кількох її друзів-чоловіків. Дитині краще було з ними не бачитися. Зазвичай старався не думати про її романи.

— А Рената знає?

— Звісно, вона знає, що ми маємо приїхати. Ми обговорювали це по телефону. Будь ласка, Чарльзе, замовте нам сніданок. Роджере, любий, ти з’їси трохи смачненьких пластівців із цукром? А для мене — гарячий шоколад, кілька круасанів і склянку бренді.

Дитя сиділо, схилившись на бильця високого іспанського крісла.

— Ну ж бо, Роджере, —

1 ... 142 143 144 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дар Гумбольдта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дар Гумбольдта"