Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ярмарок нічних жахіть 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок нічних жахіть" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 170
Перейти на сторінку:
до моєї кімнати, я спіймав себе на тому, що вкотре загадуюся, як, щонайперше, мене спіткав цей небажаний талант. Не згадуючи вже про те, як довго вже я його маю. Не було способу про це дізнатися, тому що люди, як правило, не пишуть некрологів живих персон. Такого не роблять навіть у «Нью-Йорк Таймс», вони там просто складають необхідну інформацію, щоби була під рукою, якщо помре хтось знаменитий. Я міг бути здатним на таке все життя, але якби не написав той гівняний жарт про Джерому, так ніколи б про це й не дізнався. Я подумав про те, як я, першим ділом, опинився в працівниках «Неонового цирку»: завдяки написанню непроханого некрологу. Людини, яка вже померла, це правда, але некролог є некрологом. А талант бажає єдиного, невже ви не розумієте? Він бажає проявити себе. Він бажає одягнути смокінг і вистрибом вибігти на сцену.

На цій думці я і заснув.

За чверть до полудня мене розбудив телефон. То була Кейті, і була вона збурена.

— Ти мусиш приїхати в редакцію, — сказала вона. — Зараз же.

Я сів у ліжку:

— Що трапилося?

— Розкажу, коли ти дістанешся сюди, але одну річ скажу тобі вже зараз. Не смій робити того знову.

— Бігме. А я думав, що сам це тобі казав. І то більше, ніж один раз.

Якщо вона мене й почула, то не звернула уваги. Просто кип’ятилася далі:

— Ніколи в житті! Навіть якщо там буде сам Гітлер, ти не смієш того робити. Якщо твій батько приставить ножа до горла твоїй матері, ти не смієш того робити.

Вона перервала зв’язок раніше, ніж я встиг щось запитати. Я загадався, чому вона не призначила цю надтермінову зустріч у себе у квартирі, яка надавала набагато більше приватності, ніж тісний барліг «Неонового цирку», і на думку мені спала лише одна відповідь: Кейті не хотіла опинитися зі мною наодинці. Я став небезпечним фертом. Я зробив тільки те, чого від мене хотіла вона зі своєю подружкою, такою ж жертвою зґвалтування, але факту це не відміняло.

Тепер я став небезпечним фертом.

Вона привітала мене усмішкою та обіймами на догоду декільком наявним працівникам редакції, котрі глитали свій пообідній «Ред булл» і знехотя втикалися в комп’ютери, але сьогодні жалюзі в кабінеті були опущені, тож та її усмішка щезла, щойно ми опинилися за ними.

— Я перелякана на смерть, — почала вона. — Тобто лячно мені було і вчора ввечері, але в той момент, коли ти це робиш, тоді…

— Це ніби й приємно. Йо, я знаю.

— Але зараз мій переляк набагато сильніший. Я весь час думаю про ті пружинні пристрої, які треба стискати, щоб зміцнити собі пальці і передпліччя.

— Про що ти говориш?

Вона мені не пояснила. Не тоді.

— Я мушу розпочати з середини, з дитини Кена Вондерлі, а потім продовжити в обох напрямках.

— Клятий Кен мав дитину ?

— Сина, так. Припини перебивати. Я змушена починати з середини, тому що замітка про того сина була першою, на яку я натрапила. Замітка з’явилася сьогодні вранці в рубриці «Повідомлення про смерть» у «Таймс». Урешті-решт вони там почали прочісувати інтернет. У «ГаффПо» або у «Дейлі Біст» когось за це погонять до дровітні, бо трапилося це якийсь час тому[332]. На мій здогад, родина вирішила зачекати, поки пройде похорон, перш ніж оприлюднювати новину.

— Кейті…

— Замовч і слухай. — Вона нахилилася до мене. — З’являються супутні втрати. І це дедалі гіршає.

— Я не…

Вона затулила долонею мені рота.

— Заткнися. На хер. Помовч.

Я замовк. Вона прибрала руку.

— Джерома Вітфілд, з неї все почалося. Наскільки я, скориставшись «Гуглом», можу судити, вона одна-єдина у світі. Була, я маю на увазі. Хоча знаходяться тонни Джеромів Вітфілдів, дякувати Богу, вона була в тебе першою, бо інакше вона могла б дістати інших Джером. Деяких з них, щонайменше. Найближчих.

— Вона?

Кейті подивилася на мене як на ідіота.

— Твоя сила. А твоя друга…

Вона затнулася, гадаю, тому що першим їй зринуло в голові слово «жертва».

— Твоїм другим об’єктом був Пітер Стефано. Також не найпоширеніше у світі ім’я, хоча й не зовсім чудернацьке. А тепер подивися на оце.

Вона взяла зі свого столу кілька аркушів. Звільнила перший із-під зажима, який тримав їх укупі, і подала його мені. Там було три некрологи, всі з маленьких газет — одна виходила в Пенсильванії, друга — в Огайо, а третя — на півночі штату Нью-Йорк. Пенсильванський Пітер Стефано помер від інфаркту. Той, що з Огайо, упав із драбини. Того, який жив у Нью-Йорку, — в містечку Вудсток — уразив інсульт. Усі троє померли того самого дня, що й скажений продюсер, із яким вони мали однакові імена і прізвища.

Я впав на стілець.

— Цього не може бути.

— Уже є. Добра новина та, що я знайшла по Сполучених Штатах два десятки інших Пітерів Стефано і з ними все гаразд. Гадаю, це завдяки тому, що всі вони живуть далі від виправного центру Ґованда. В’язниця стала епіцентром. Звідти розлетілася шрапнель.

Я дивився на неї, ошелешений.

— Наступним був Клятий Кен. Знову нестандартне прізвище, слава Богу. У Вісконсині й Міннесоті ціле гніздовище Вондерлі, але, я гадаю, це занадто далеко. От тільки…

Вона вручила мені другий аркуш. Першою йшла та новина з «Таймс»: «ПОМЕР СИН СЕРІЙНОГО ВБИВЦІ». Його дружина розказала, що Кен Вондерлі-молодший випадково застрелився, коли чистив пістолет, але в повідомленні підкреслювалося, що цей «випадок» із ним трапився менш як за дванадцять годин після смерті його батька. Чи було це насправді самогубством, залишалося на здогад читачам.

— Я не вважаю, що це було самогубство, — сказала Кейті. Обличчя в неї під гримом було дуже блідим. — Не думаю я також, що це був випадковий збіг. Воно цілить по іменах і прізвищах, Майку. Ти ж це розумієш, правильно? І воно не розбирається в деталях написання, що робить усе це ще гіршим.

Некролог (я вже починав ненавидіти саме це слово) нижче від замітки про сина Клятого Кена стосувався певного Кеннета Вандерлі з Парамеса в штаті Нью-Джерсі. Як і Пітер Стефано з Вудстока (невинна людина, яка, либонь, у житті не вбивала нічого, окрім часу), Кен Вандерлі з Парамеса помер від інсульту.

Точно, як і Джерома.

Дихання в мене пришвидшилося, я обливався потом. Яйця в мене підтягнулися так, що вчувалися не більшими за персикові кісточки. Відчуття було, що я зараз зомлію, а також бажання блювати, втім, я спромігся утриматися від того й іншого.

1 ... 142 143 144 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок нічних жахіть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок нічних жахіть"