Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Утім, Фейлан не збирався решту свого життя безвилазно сидіти на тому острові. Коли відьми трохи вгамуються (хоч після сьогоднішніх подій у Карсаллоґу доведеться чекати довше, ніж гадалося), він мав намір відновити контакти з тими товаришами по Братству, яким більш-менш довіряв, час від часу відвідувати великі міста (бажано на Півдні, де немає відьом), щоб добувати нові книжки, реактиви для алхімічних дослідів, одяг, різні побутові речі, а також харчові продукти для урізноманітнення свого раціону. Певна річ, йому знадобиться й цивілізоване житло, тому згодом він планував найняти кількох будівельників, щоб вони поставили йому гарний і міцний дім. З цим передбачалися певні проблеми, бо Фейлан не хотів їх викрадати, а потім під загрозою смерті змушувати працювати. Зовсім не з міркувань гуманності, просто був переконаний, що рабська праця непродуктивна і низькоякісна. Підневільні, настрахані робітники зліплять йому дім абияк, ще й навмисно подбають про те, щоб будівля чимшвидше розвалилася. Та вихід завжди є; зрештою, крім чорних чаклунів, на світі не бракує й звичайних людей, що шанують Темного Володаря Ан Нувіну, і серед них напевно знайдуться вправні майстри-будівельники…

Пройшовши за годину третину шляху, Фейлан дав ногам відпочити і наступну милю пролетів, тримаючись у повітрі за допомогою чарів. Жоден звичайний чаклун не міг так довго левітувати, навіть найвправніші з них ледь подужували чверть милі. Темна енерґія давала слугам Володаря велику силу — хоч, на жаль, і не дозволяла їм зрівнятися за могутністю з відьмами.

Відчувши ознаки маґічної втоми, Фейлан знову перейшов на пішу ходу, а через півтори милі повернувся до левітації і вже без проблем дістався до місця призначення. Перш ніж вибратися на поверхню, зі звичної обережності пильно оглянув знизу острів і помітив нечітку, спотворену постать людини, що сиділа на саморобному ослінчику біля хижі. Більше нікого на острові не було, а в його околицях жодного корабля не спостерігалося.

„Клятий Йорверт, знову припхався!“ — сердито подумав Фейлан, збираючи темну енерґію для переходу. — „А казав-бо, що має сьогодні невідкладні справи. Мабуть, таки варто підшукати інший острів, про який ніхто не знатиме. Океан Дешарах великий…“

Проте це виявився не Йорверт, а інший його колеґа — і по Університету, і по Братству, — Кіннан аб Мадоґ з кафедри медицини. З ним у Фейлана були не те щоб надто близькі, але досить приязні стосунки. Коли він виринув з Тиндаяру за три кроки від непроханого гостя, Кіннан зустрів його стриманою усмішкою:

— Ну, нарешті з’явився! А я вже збирався йти.

— Вітаю, Кіннане, — сказав Фейлан. — Як ти мене знайшов? Йорверт розповів?

— Ні. Після смерті маґістра аб Конала я з ним не бачився. А твою нову адресу мені повідомили з Ан Нувіну.

Фейлан ледве притлумив скрушне зітхання. Останні два тижні йому не являлись уві сні демони, і він уже почав сподіватися, що про нього забули. А даремно — навряд чи варто було розраховувати, що плата за доступ до Тиндаяру обмежиться лише участю в тій фатальній сутичці на Іхелдиройдському тракті…

Зайшовши до хижі, Фейлан виніс звідти ще один ослінчик, такий самий грубий та неоковирний, і всівся навпроти Кіннана. А той зауважив:

— Не скажу, що живеш у розкошах. Якби я знав, що ти так скромно влаштувався, приніс би тобі трохи меблів.

— Нічого. Згодом я про все подбаю, — відповів Фейлан і зразу перейшов до справи. — Отже, ти отримав нове завдання?

— Воно старе. Ан Нувінові потрібна відьма Ейрін. — Кіннан аб Мадоґ належав до тих чорних, що воліли не згадувати зайвий раз Китрайла, надаючи перевагу безособовому й узагальненому терміну „Ан Нувін“. — Вірніше, не сама вона, а її Іскра.

— А я гадав… — Фейлан осікся. Було б необачно припускати вголос, що Темний Володар міг відступитися від своїх намірів під тиском обставин. — Гадав, що треба зачекати, приспати її пильність. Нехай вона впевниться в своїй невразливості, повірить, що їй дали спокій.

— Загалом, слушна думка, — погодився Кіннан. — Але з іншого боку, її Іскра набуває дедалі більшої сили, і що довше ми чекатимемо, то важче буде з нею впоратися. Після того фіаско в трактирі від нас не стали вимагати негайних дій, бо й сама Ейрін вер Ґледіс, і відьми, що супроводжували її, були насторожі, чекали нового нападу. За лоґікою, ми мали б повторити спробу, поки вона ще не опанувала своєї Іскри, поки не дісталася до Тір Мінегану. Тому наша пасивна позиція в цей критичний період мусила переконати відьом, що Ан Нувін відмовився від намірів захопити Первісну.

Фейлан кивнув:

— Тепер усе зрозуміло. А я був вирішив, що Йорверт затіяв свою власну гру, бо він і словом не згадав про доручення Володаря. А треба визнати, задум гарний — хай відьми думають, що ми зацікавилися відьмаком, нехай сушать собі голови, для чого це нам потрібно.

Кіннан аб Мадоґ запитливо глянув на нього:

— Ти про що?

Вислухавши Фейланову розповідь про інсценування спроби викрадення відьмачих кузин, він похитав головою:

— Не знаю, що там робить Йорверт, але нас це точно не стосується. Коли я востаннє спілкувався з Ан Нувіном, мені ясно дали зрозуміти, що в Йорверта інше завдання, яке жодним чином не перетинається з нашим. А я маю зібрати нове темне коло — і хочу, щоб ви з Нейлом стали моїми помічниками.

Нейл аб Ільсвин, асистент на кафедрі філософії Кованхарського Університету, донедавна був одним з підлеглих Ярлаха аб Конала і брав участь у спробі захоплення Ейрін вер Ґледіс. Він належав до сімки обраних, яким було дозволено доступ до Тиндаяру.

— А що Колвин і Евріґ? — запитав Фейлан. — Чи вони з Йорвертом?

Кіннан спохмурнів.

— Обоє загинули.