Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Тринадцять градусів на схід від Грінвіча 📚 - Українською

Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

318
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 157
Перейти на сторінку:

Володька і Митрич перезирнулись. Вони були не готові до такого запитання. Звідки їм було знати про себе такі подробиці.

— Яка група потрібна? — спитав, проштовхуючись вперед, Калікін.

— Перша! Перша потрібна! — фельдшер спробував зачинити двері, але Касян просунув за поріг ногу.

— У мене перша.

Фельдшер уважно подивився на нього над окулярами, потім поправив їх на переніссі і знову глянув уже через скельця. Він чи не впізнав, чи не бажав впізнавати Калікіна.

— Ви впевнені?

— Так! Аналіз робили ви особисто.

— Проходьте. Решту товаришів прошу розійтись.

Калікіна посадили в крісло.

— Раніше кров здавали?

— Що?

— Донором коли-небудь були?

— Не доводилось.

— А непритомнієте часто?

— З якого дива?

— Чого так дивуєтесь? Непритомніють не лише дамочки.

Змоченим у спирт тампоном фельдшер протер Касяну палець і клацнув схожою на кулькову ручку голкою. На пальці у Касяна з'явилась цятка крові.

В цей час двері до кімнати розчинилися, і на порозі став закутаний по самісінькі очі Ворожейкін.

— Дуже добре, що я вас знайшов, Касяне Миколайовичу, — прохрипів він крізь кашне. — Вас викликає консул. Він зараз в Лонгірі. Через півгодини знову дзвонитиме. Приходьте до консульства, прошу вас.

— Прийду, як тільки здам кров, — сказав Калікін і, поглянувши на фельдшера, додав: — Беріть, беріть, поки мені її не зіпсували.

— Я вас почекаю, — промовив Ворожейкін. Голос у нього остаточно пропав, проте рішучості, здається, додалося. — Я чокатиму в коридорі.

— Ворожейкін, ви встигнете зайти до отоларинголога, — порадив фельдшер, замикаючи двері на защіпку. Однак до кімнати одразу ж вимогливо постукали. — Це Ніна Павлівна, — пояснив фельдшер.

Журавльова зайшла бліда, невидючим зором оглянула амбулаторію, підійшла і стала біля вікна. Знайшла в кишенях халата пачку «Біломора» і, переконавшись, що вона порожня, зім'яла, жбурнула у кошик. Фельдшер подав їй цигарку. Вона покрутила її в пальцях, зламала, зібгала в кулаці, простогнала.

— Навіщо я стала лікарем?!

— Ну що ти, Ніночко, заспокойся, — старий говорив так, ніби звертався до дочки. Адже не перший випадок. Скільки ми з тобою цих рваних, ножових, штикових бачили-перебачили. Пам'ятаєш, під Себежем?

— То був фронт! — крикнула Журавльова. — А тут?..

— Теж фронт, — відповів старий. — Для нас він кругом і завжди.

— Немічні, безсилі ми! Розумієш, Федосійовичу, безсилі… І медицина наша ні к чорту не годиться, і ми з тобою!

— Помер? — після довгої паузи спитав фельдшер.

Ніна Павлівна не відповіла. Вийняла з кишені хусточку, витерла очі, висякалась голосно і рішучим кроком пішла до дверей.

— Ти мені кров давай, Федосійовичу! Зараз переливатимемо другу порцію, — сказала вона і вийшла.

Старий фельдшер заметушився, загримів шприцами.

— Лягайте на тапчан, — наказав Калікіну. — Светра зніміть, приготуйте праву. Рукав вища ліктя… Так.

— А що там… Як Добриня? — покірно лягаючи на тапчан, спитав Касян.

— Погано… Бачили, як наша Ніночка розхвилювалась? Сама не своя. Давно я її такою не бачив.


Розділ десятий
ВІЗИТ З МОРОКУ

Наближався до кінця офіційний прийом з приводу вступу в права нового сюсельмана Свалбарда. Консул із Баренцбурга Павло Кайтанович Палій, виголосивши належні для такого урочистого випадку слова вітання, відзначив, що з його коротким спічем офіційна частина прийому закінчилася. Далі все нагадувало швидше званий обід, на який прийшли перевірені часом друзі. Та так. воно, власне, і було. За винятком управителя шахтами кампанії «Стуре Норшке» пана Юхана Нейса, всі решта, якщо судити з їх тостів, чи то працювали раніше з новим комендантом Шпіцбергена в Інституті Півночі, а чи воювали тут на островах проти німецьких окупантів. А поліцей-комісар Рюгос Торненсен не лише воював, але й брав участь з Людвігом Уллом в операції «Ганнерсайд». Бійці Опору Норвегії провели її в лютому 1943 року. Це була смілива і безперечно талановито виконана диверсія. Коли новий поліцей-комісар згадав про неї, на нього здивовано звів очі інженер Юхан Нейс. Однак, витримавши паузу, Рюгос сказав, що операція «Ганнерсайд» нині офіційно розсекречена, а тому він має повне право нагадати всім, у тому числі і консулу сусідньої держави, що керував цією операцією нинішній сюсельман Шпіцбергена Людвіг Улл, а учасником (хай ніхто не запідозрить його у зайвій скромності) був він, Рюгос Торненсен. Як з'ясувалось, саме цієї обставини присутні за столом гості не знали.

Операція «Ганнерсайд». Палій вперше почув про неї ще в час війни. Тоді він працював у редакції газети «Червона зірка» і, як спеціаліст по Норвегії, вивчав матеріали, англійської, американської, німецької преси, по краплині збираючи матеріал про боротьбу Мілорга. Йому довелося готувати до публікації матеріал про цей подвиг норвезьких патріотів, проте уявити, що коли-небудь поталанить йому сидіти. за одним столом з керівником тієї легендарної диверсійної групи…

Палій сказав про це фру Улл, дружині нового коменданта острова, що сиділа поруч і приділяла консулу увагу як почесному гостю цього скромного торжества. Фру Інгрід одразу ж переказала його слова решті гостей. Людвіг Улл посміхнувся і зауважив, що в наш вік зберігати секрети стало просто неможливо. Рано чи пізно, а найсекретніші дані стають відомі світовій громадській думці. Юхан Нейс заговорив про промислове шпигунство і збирався навести приклад, де не дуже шаноблива роль відводилась американським вугільним монополіям, але господиня раптом запропонувала:

— А чому б не обмінюватись секретами? І взагалі навіщо з усього робити секрети? Чи не краще одразу сповіщати світові про те чи інше відкриття?

— Ні, фру Інгрід, так не можна, — заперечив Юхан Нейс. Товстий, він весь час пофоркував

1 ... 142 143 144 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"