Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

…

Сонце піднялося вже високо, температура розжарювалася, а навколо тільки обвітрене голе каміння, гори і ані краплі води.

Енн йшла вже кілька годин, знемагаючи від спеки та спраги. Рана в плечі нила, але вже не кровоточила, долоні були всі в саднах, обличчя подряпане. Ноги почали заплітатися. В розірваному одязі дівчина йшла навмання, куди очі дивилися. Вона гадки не мала де знаходиться, і в якій стороні можна знайти розумне населення, щоб попросити допомоги. Не було зв'язку, не було зброї, навіть ножа, їжі, води, але витримки ще трохи вистачало. Вона знала, що зупинятися не можна, треба було йти, а коли стемніє треба буде підшукати собі надійне укриття, бо бажання жити перемагало страхи та випробування. Зв'язок із Зуром хоч і існував, але був слабким, і якщо чесно через їхні особисті стосунки їй зовсім не хотілося його звати. І в цьому була вся Енн, «такому» Зуру вона не покаже своєї слабкості, не поступиться, ніби поневолена жертва сіпата. Тим більше, вона все одно була не одна, в її тіні ковзав дух Ілая, його серце охороняло її.

…

Сумний та розгублений Лакур повільно підійшов до Буна, і, поклавши йому руку на плече, тихо промовив:

- Ходімо, брате. Шукатимемо Зура, а батько… нехай він залишається тут. Не рви собі душу. Пірати ніколи не падають духом, вони до кінця вірять в удачу. А наша Енн насправді сильна, а головне їй завжди щастить!

Коли корабель імператора приземлився на західному майданчику його резиденції в Карханкурті, там на нього вже нетерпляче чекали брати, вмостившись прямо посеред дороги. Але впертий Тіар продовжував за ними спостерігати, він тримався віддалік, стискаючи зброю в одній руці.

 Коли з’явився Зур, його ні з ким не можна було сплутати. Його королівська постава, горда пряма спина, хода справжнього володаря. Його владність та велич читалися в цих чорних очах, у цьому зарозумілому виразі обличчя химера. Єдиний хто був з ним одного зросту – це Лакур, інші брати не могли тягатися з такою міцною статурою. Навіть Бун і той був нижчий за нього на пів голови. Тому Зур завжди дозволяв собі дивитися на всіх зверхньо. Побачивши братів, він набув свого улюбленого людського вигляду, переносячи на нього всі свої емоції.

- Зуре! - Бун схопився, виставляючи обидві руки вперед, - давай забудемо минулі образи!

Цілком проігнорувавши своїх братів, розгонистою ходою, Зур попрямував прямо до батька. Його гарне мужнє обличчя перекосила маска гніву та зневаги. Зупинившись біля Тіара, і не дивлячись в очі своєму батькові, Зур прошепотів:

- Навіщо ти це зробив?

- Я хотів врятувати вас або … врятувати від тебе галактику.

- Тобто, мій батько вирішив, що мені час помирати? Вирішив пограти у бога, старий пірате? А що ж ти не пожалів свою маленьку дівчинку, свою Енн? - чорні осудливі очі холодно полоснули Тіара. - Перед стратою, ми допитали пораненого сепаратиста, виходить, ти у змові з моїми ворогами. Охороно! – Зур подав знак солдатам. – Взяти під варту! І очей з нього не спускати, з ним ми розберемося пізніше!

- Зуре, де Енн? - Вигукнув Тіар, - чому ти її не привіз? Ти ж мусив її врятувати!

- Ох, вибач! Якось я в твої плани не був присвячений! – Заволав, виходячи з себе Зур. - Може, це ти відповіси, де Енн, великий провокаторе?! Це ти послав її на смерть, а не я!

- Зуре, я благаю тебе скажи, що трапилося? – втрутився Бун.

- А все дуже просто! – нервово вигукнув, повертаючись до нього Зур. - Я дійсно був у чортовій дірі, улагоджуючи одну проблему, і не міг особисто брати участь в операції зі звільнення Енн. Мені повідомили про ситуацію, і я наказав своїм солдатам зробити все можливе! Але перед цим, дякую тобі, Тіаре! - Знову зриваючись, зі злістю вигукнув Зур, дивлячись в обличчя батькові. - Перед цим я дуже чітко відчував її страх, те, як її били, і те, як намагалися зґвалтувати! У тебе це здорово вийшло, батьку, нагадати мені про мій сіпат! Проблема в тому, що Енн сильно налякана, вона просто втекла від моїх сіхаїв! Вислизнула від них мов змія, адже я сам вчив її тікати! І я не знаю, де вона!!!

- Як не знаєш?! Що ти таке кажеш, ти можеш це відчути?! – обурився Лакур. - Це ж твоя планета, чорт забирай!

- Напевно, ти собі погано уявляєш гори Горхули, Лакуре, - похмуро мовив Зур. – Це тисячі кілометрів дикої території, необжитих гірських хребтів. І серед цих кам'яних брил вона й загубилася. Я відчуваю, але не бачу її очима! Що? Ти хочеш дізнатися, що вона зараз відчуває, будь ласка, я розповім вам, - намагаючись стримати свою дратівливість, Зур заплющив очі та промовив, - Енн страшенно втомилася, майже знесилена. Пити, дуже хоче пити, у неї болить плече, вона йде… кудись йде.

Зур розплющив очі, обводячи всіх поглядом:

- Задоволені? Якщо Енн загине, безперечно, помру і я. Тільки я здохну в цих апартаментах, а вона від спраги, спеки чи її розірвуть дикі звірі. У тебе дуже витончена фантазія, тату! А чому б тобі просто не підстрелити мене з-за рогу. Принаймні, так було б набагато гуманніше по відношенню до Енн.

- Досить ятрити, Зуре, треба шукати, адже вона жива і це головне! – перебив його Бун.

- Шукаємо. Мої солдати шукають, буфери прочісують територію. Але це величезний шматок суші і знайти там дівчину швидко, майже не реально. На Енн немає маяка, немає зв’язку, і в неї, напевно, немає зброї, а ніч вже близько. Хочеш, вибирай будь-який буфер та лети, координати тобі вкажуть, всі летіть. Охороно, я сказав забрати Тіара з моїх очей! – гаркнув Зур. І не звертаючи уваги на братів, він стомлено попрямував до замку.

 Зур склянками пив воду, але постійно відчував спрагу, він не міг підняти лівої руки, тому що у нього нестерпно боліло плече, і все це було присутністю в ньому Енн. Це зводило його з розуму, він відчував її біль, але не відчував, що вона кличе його, він не відчував її потреби в ньому. Зур розумів, що Енн досі злиться, і навіть перед небезпекою продовжує відгороджуватися!

Вибравшись у свою схованку, відокремлене місце на даху, Зур притулився спиною до стіни вежі і знову заплющив очі. Те, що його досі мучила ефемерна присутність солдата в її грудях та її спогади про нього, це було одним. Іншим було те, що вся його суть рвалась та вимагала посилення їхнього зв'язку. Енн була потрібна йому! Він намагався ненавидіти її, але продовжував хотіти побачити її знову, відчути, увібрати її душу та підкорити тіло. Це почалося підсилюватися з наростаючою прогресією, як тільки вона приземлилася на Химері. І ось тепер …Зур виявився віч-на-віч перед безвихідною ситуацією. Як же його дратувало це безсилля! Вперше він не знав, як бути і як йому вберегти її. Енн зникла і винен у цьому близька їм обом людина – їхній батько!