Читати книгу - "Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна"

Найгірше – сорочка. Це була та сама сорочка, яку він носив у день народження сина. І тоді він сказав, що був на роботі. Брехня. Гола, відверта брехня.

Я обережно перехилилася через нього, щоб взяти телефон, що лежав на тумбі. Легкий рух – і мобільний у мене в руках. На екрані з'явився новий код доступу. Чудово. Він змінив його. Все ясно.

Я сіла на край ліжка, дивлячись на телефон, ніби він міг дати відповіді на всі мої запитання. Що робити? Порвати з ним? Розлучитися? Але це означає втратити все: дім, стабільність, життя, до якого я так звикла.

Сльози накочувалися, але я все ще трималася. Невже це правда? Як він міг? Він, той, хто завжди був таким уважним, хто клявся, що я – єдина. Він, хто тільки що клявся в любові, купався зі мною в джакузі й обіцяв, що ми все подолаємо. А зараз… він поруч зі мною, але насправді десь далеко, там, де його серце, здається, вже давно не належить мені.

Я взяла ковдру й натягнула її на себе, ніби це могло захистити мене від цієї нової реальності, яка обрушилася на мене. Що мені робити? Як я могла так довіряти йому? Мої руки тремтіли, і я міцно стискала телефон, поки не зрозуміла, що можу розбудити його. Обережно поклала пристрій на місце й відійшла до вікна.

Дивлячись у темряву саду, я почала думати про те, як далі жити. Як я дозволила собі стати настільки залежною? Він брехав, а я закривала очі. Скільки ще було таких разів? Чи могла я це помітити раніше? Чому я не помітила?

Втративши його, я втрачаю все. Але чи залишаючи його, я не втрачаю себе?