Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Я хотіла б відкрити рахунок. У мене є кілька особистих облігацій, які я хочу обернути на гроші.

Ірене Нессер поклала перед ним папку.

Директор Хассельман проглянув її вміст, спочатку нашвидку, потім докладніше. Він підвів одну брову і шанобливо посміхнувся.

Вона відкрила п’ять номерних рахунків, якими могла користуватися через Інтернет і які належали анонімній офшорній компанії в Гібралтарі, — цю компанію за п’ятдесят тисяч крон з грошей, позичених у Мікаеля Блумквіста, заснував там для неї місцевий маклер. Вона обернула п’ятдесят облігацій на гроші, які розмістила на рахунках. Вартість кожної облігації відповідала одному мільйону крон.

Її справа в банку «Дорфман» затягнулася, і вона ще більше вибилася з графіка. Вона вже не могла тепер завершити всі справи до закриття банків. Тому Ірене Нессер повернулася до готелю «Маттерхорн», де протягом години намагалася навернутися на очі якомога більшій кількості людей. Проте в неї розболілася голова, і це змусило її рано вкластися спати. Вона купила біля стійки адміністратора пігулки від головного болю, попросила, щоб її розбудили о восьмій ранку, і піднялася до себе в номер.

Час наближався до п’ятої години,і всі банки в Європі зачинилися. Зате водночас саме відкрилися банки на американському континенті. Вона увімкнула свій комп’ютер і через мобільний телефон приєдналася до Мережі. Година пішла в неї на те, щоб зняти гроші з рахунків, які вона трохи раніше цього дня відкрила в банку «Дорфман».

Гроші ділилися на маленькі порції і використовувалися для оплати рахунків великої кількості фіктивних підприємств, розкиданих по всьому світу. Коли вона все закінчила, гроші забавним чином повернулися до банку «Кроненфельд» на Кайманових островах, але тепер уже не на ті рахунки, з яких пішли цього ж дня, а на зовсім інший рахунок.

Ірене Нессер вирішила, що ця перша порція тепер у безпеці і її майже неможливо відстежити. Вона зробила лише одну-єдину виплату — приблизно мільйон крон перемістився на рахунок, прив’язаний до кредитної картки, що лежала у неї в гаманці. Цим рахунком володіла анонімна компанія під назвою «Восп ентерпрайзис»,[67] зареєстрована в Гібралтарі.

За кілька хвилин по тому через бічні двері бару готелю «Маттерхорн» вийшла блондинка із зачіскою типу «паж». Моніка Шоулс дійшла до готелю «Циммерталь», увічливо кивнула портьє і піднялася на ліфті до себе в номер.

Потім вона, не поспішаючи, вдяглася в бойову уніформу Моніки Шоулс, підправила макіяж, покрила татуювання додатковим шаром тонального крему і спустилася до ресторану готелю, де повечеряла неймовірно смачною рибою. Вона замовила пляшку марочного вина, про яке раніше навіть не чула, але яке коштувало тисячу двісті крон, випила приблизно з келих, безтурботно залишивши решту, і перемістилася до бару готелю. Вона залишила близько п’ятисот крон чайових, що змусило персонал звернути на неї увагу.

Протягом трьох годин вона доклала всіх зусиль для того, щоб її підчепив п’яний молодий італієць з якимсь аристократичним ім’ям, яке вона й гадки не мала запам’ятовувати. Вони розпили дві пляшки шампанського, з яких Моніці Шоулс припало приблизно келих.

Близько одинадцятої її п’яний кавалер схилився і безсоромно здавив їй перса. Вона вдоволено опустила його руку під стіл. Здається, він не помітив, що стискав м’який латекс. Часом їхня балаканина ставала надто голосною, викликаючи певне невдоволення решти відвідувачів. Коли майже опівночі Моніка Шоулс помітила, що на них раз по раз похмуро зиркає один з охоронців, вона допомогла своєму італійському другу дістатися до його номера.

Коли він почимчикував до ванної, вона налила останній келих червоного вина і, розгорнувши складений пакетик, приправила вино розкришеною пігулкою роґіпнолу. За хвилину по тому, як вони підняли келихи, італієць безпорадним лантухом плюхнувся на ліжко. Вона розв’язала йому краватку, стягла черевики і прикрила кавалера ковдрою. Потім вимила у ванній келихи, витерла їх і вийшла з номера.

Наступного ранку о шостій годині Моніка Шоулс поснідала у себе в номері, залишила чималу суму на чай і виписалася з готелю «Циммерталь» ще до сьомої. Перш ніж покинути номер, вона не полінувалася ретельно стерти свої відбитки пальців з ручок дверей, гардеробів, туалетного стільчака, телефонної слухавки та інших предметів, до яких торкалася, витративши на це п’ять хвилин.

Ірене Нессер виписалася з готелю «Маттерхорн» о пів на дев’яту, відразу після того, як її розбудили. Вона взяла таксі і перевезла свої речі до камери схову на залізничному вокзалі. Наступні години вона приділила візитам до дев’яти приватних банків, між якими розподілила частину облігацій з Кайманових островів. На третю годину дня приблизно десять відсотків облігацій було обернено на гроші, які вона розмістила на тридцяти з гаком номерних рахунках. Решту облігацій вона зв’язала в пачку і поклала до кращих часів у банківський сейф.

Їй ще треба було зробити кілька візитів у Цюриху, проте з цим можна було не поспішати.

О пів на п’яту дня Ірене Нессер приїхала на таксі в аеропорт, де в дамській кімнаті розрізала на дрібні шматочки паспорт і кредитну картку Моніки Шоулс і спустила їх в унітаз. Ножиці вона викинула в урну.

Після 11 вересня 2001 року привертати до себе увагу наявністю гострих предметів у багажі було не варто.

Рейсом «GD-890» компанії «Люфтґанза» Ірене Нессер прилетіла до Осло, де доїхала автобусом до центрального вокзалу, відвідала там дамську кімнату і розібрала свій одяг. Поклала всі предмети, з допомогою яких створювався образ Моніки Шоулс, — парик із зачіскою «паж» і фірмовий одяг, — у три пластикові пакети і порозсовувала їх по різних сміттєвих баках та урнах біля вокзалу. Золотий ланцюжок і сережки були авторськими виробами і могли навести на слід, тому вони зникли в каналізаційному люку.

Накладний латексний бюст Ірене Нессер, повагавшись деякий час, усе-таки вирішила зберегти.

Ризикуючи спізнитися, вона спішно проковтнула гамбургер у «Макдоналдсі», попутно перекладаючи вміст ексклюзивного шкіряного портфеля до своєї спортивної сумки. Виходячи з ресторану, вона залишила портфель під столом. Придбавши в кіоску каву латте в стаканчику з кришкою, вона поспішила до нічного потяга на Стокгольм і ледве встигла на нього в останній момент, коли вже зачинялися двері. У неї було заброньовано окреме купе.

Замкнувши двері купе, вона відчула, як уперше за дві доби вміст адреналіну в її в крові нарешті знизився до нормального рівня. Вона відчинила вікно, порушуючи заборону на куріння, запалила сигарету і почала маленькими ковтками пити каву. Тим часом потяг виїжджав з Осло.

Вона прокрутила в голові свій контрольний список, щоб переконатися, чи не забула про якусь деталь. Раптом вона нахмурилася і обмацала кишеню куртки. Витягнувши звідти