Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

ЯЄЧНА КРУТАНИНА

І

Ясного морозяного ранку в Доусоні Смок Беллю ввійшов до крамниці Аляскинської торговельної компанії, і Люсіль Ерол, стоячи біля галантерейного прилавка, поманила його до себе. Прикажчик саме вийшов на склад.

Великі грубки в крамниці були розжарені, аж червоні, але Люсіль знову наділа рукавиці.

Смок поспішився до неї. На цілий Доусон не було чоловіка, що йому не полестила б увага Люсіль Ерол, співачки з маленької трупи, яка щовечора виступала на сцені ч місцевого театру.

— Ну й нудьга настала, — поскаржилася Люсіль з милою гримаскою, тільки-но вони потиснули одне одному руки. — Вже добрий тиждень не було жодної гонитви по золото. Скіф Мітчел обіцяв був улаштувати бал-маскарад, а тепер чомусь відклав. Ніяких гулянок немає, і до театру ніхто не ходить. Навіть пошти зі Штатів уже півмісяця не було. Всіх посіла зимова сплячка. Треба щось придумати, треба розворушити це сонне царство, і ми з вами можемо це зробити. Бо ж і хто, як не ми? Знаєте, я з Паливодою розірвала заручини.

Останні її слова одразу ж викликали в Смоковій уяві два видива: обличчя Джой Гастел — і водночас себе самого, на снігу, під холодним північним місяцем, убитого несхибною кулею вищезгаданого Чарлі на прізвисько Паливода. Смок не мав анінайменшого бажання розворушувати Доусон вдвох із Люсіль Ерол, і вона не могла не помітити цього.

— Ні, ні! Дякую вам, але ви мене зовсім не так зрозуміли, — засміялася вона й відкопилила губи. — Якби я хотіла кинутись вам на шию, то діяла б зовсім інакше, і — будьте певні — часу на роздуми у вас би не було.

— З несподіваної радості теж можна дуба дати, — полегшено пробурмотів Смок.

— Не прикидайтеся, — грайливо сказала вона. — Перелякались ви до смерті. Тим-то заявляю вам, містере Смоку Беллю, що закохуватись у вас я не маю найменшого наміру, а якщо ви спробуєте закохатися в мене, Паливода враз відіб'є вам охоту. Ви ж його знаєте. А крім того, я… я не зовсім порвала з ним.

— Ну-ну, загадуйте далі, — всміхнувся Смок. — Може, врешті я здогадаюся, до чого ви хилите.

— А тут здогадуватись і не треба, Смоку. Я сама все розповім. Це Паливода гадає, що я порвала з ним, розумієте?

— Але він помиляється чи ні?

— Звісно, що помиляється. Але це я тільки вам кажу, і цур нікому ні слова! Він гадає, що я з ним порвала. Розумієте, я наговорила йому всяких речей, між іншим, він їх таки заслужив.

— Ну, а я нащо вам потрібен? Як заслона? Як громовідвід?

— Зовсім ні. Ви заробите силу грошей, ми посміємося з Паливоди, розвеселимо Доусон, а головне — Паливода, нарешті, трошки вгомониться. Йому вже час. Він… ну, як би це вам сказати, забагато собі дозволяє. Ні те, що він такий здоровань, ні те, що він загубив лік своїм займанкам…

— Ні те, що він заручений з найчарівнішою жінкою на всій Алясці, — докинув Смок.

— Так, дякую, і ні те, що ви сказали, не дає йому права ходити на голові. Вчора ввечері він знову розходився. Засипав золотим піском усю підлогу в шинку «М. І М.». На тисячу доларів витрусив. Просто розв'язав свій гаман і почав сипати під ноги танцівникам. Ви вже, звичайно, чули про це.

— Атож. Іще вранці. Шкода, що я не підмітальник у тому закладі. Та все ж я вас ще не зрозумів. До чого тут усе-таки я?

— Слухайте далі. Отож учора мені увірвався терпець. Я посварилася з ним, і він тепер ходить такий, наче я йому серце розбила. Ну, ось ми й дійшли суті. Я люблю некруто зварені яйця.

— Здоровенькі були! — у відчаї скрикнув Смок, — А вони тут до чого?

— Заждіть-но.

— Ні, але до чого тут некруто зварені яйця?

— Та до того, що треба мене вислухати.

— Ну добре, слухаю!

— І на бога, не перебивайте. Отож я люблю некруто зварені яйця. А в Доусоні з яйцями сутужно.

— Так. Я знаю. Поласувати ними можна хіба що тільки в ресторані Славовича. Одне яйце з шинкою — три долари. Два яйця з шинкою — п'ять доларів. Тобто за одне яйце два долари. Таку розкіш можуть дозволити собі лише багатирі та ще Люсіль Ерол з Паливодою.

— Так, він теж любить яйця, — кивнула вона. — Але річ не в тім. Важливо те, що я їх люблю. Я снідаю в Славовича щоранку об одинадцятій. І щоразу з'їдаю два яйця. — Вона значливо помовчала. — А тепер уявіть собі, що хтось усі ті яйця скупив.

Вона чекала на відповідь, а він захоплено дивився на неї й думав: оце ж і поталанило Паливоді!

— Ви не слухаєте мене, — зауважила вона.

— Кажіть далі, — відповів він. — Я здаюся. Це загадка мені не по зубах.

— Ну й нетямущий! Ви ж знаєте Паливоду. Він побачить, як я засмутилася, дізнавшись, що яєць немає — я вже його добре знаю, і смуток вдавати мені не первина — отож, він побачить, як я засмутилася, і що, по-вашому, він зробить?

— Не знаю. Скажіть.

— Та одразу ж кинеться шукати чоловіка, що скупив усі яйця. І перекупить їх, хоч би скільки за них заправили. — Отож уявіть собі: я заходжу до ресторану об одинадцятій. Паливода вже сидить за сусіднім столиком. Будьте певні, що вже сидітиме. «Два некруто зварених яйця», — кажу я офіціантові. «Пробачте, міс Ерол, — відповідає офіціант, — але яєць більше немає». І тут Паливода своїм ведмедячим голосом: «Офіціанте, яєчню з шести яєць!» І той відповідає: «Слухаю, сер», — і приносить яєчню. Уявіть собі далі: Паливода скоса дивиться на мене, а я, обурена до глибини душі, крижаним голосом звертаюся до офіціанта. «Пробачте, міс Ерол, — каже він, — але весь наш запас належить містерові Паливоді. Розумієте, міс, він скупив усі яйця». Тепер уявляєте, як Паливода тріумфує і, мовби нічого не помітивши, уминає свою яєчню.

А потім уявіть собі таке: Славович власною персоною приносить мені два некруто зварених яйця й каже: «Від містера Паливоди, коли ваша ласка, міс». Що мені тут лишається робити? Що я можу зробити, як не всміхнутися до Паливоди? І після цього ми, звісно, помиримося, і він вважатиме, що дуже дешево відбувся, навіть якщо заплатить по десять доларів за яйце.

— Ну, а що далі? — спитав Смок. — На якій станції я сідаю на цей поїзд, і біля якої водокачки мене з нього викидають?

— Ой, нетямущий! Ніхто вас не викидатиме. Яєчний експрес привозить вас просто на центральний вокзал! Отож починайте скуповувати яйця. Сьогодні