Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— То була приватна справа, що стосується доктора Ді й мене, мадам, — повторив Метью, тримаючись своєї «легенди».

— Чудово, пане Ройдон. Оскільки ви вперто не розкриваєте свою таємницю, я розповім про свої справи з доктором Ді, а тоді подивимося, чи розв’яжеться у вас після цього язик. Я хочу, щоб Едвард Келлі повернувся назад до Англії.

— Наскільки мені відомо, він тепер — сер Едвард, ваша величносте, — виправив її Берглі.

— А звідки ви це знаєте? — суворо спитала Єлизавета.

— Від мене, — спокійно мовив Метью. — Це ж моя робота, чи не так, знати такі речі? А навіщо вам потрібен Келлі?

— Він знає, як виготовити філософський камінь. І я не допущу, щоб він потрапив до рук Габсбургів.

— Он чого ви боїтеся, — з явним полегшенням сказав Метью.

— Я боюся померти і залишити своє королівство на поталу псам з Іспанії, Франції та Шотландії, які гризтимуться за нього, як за шматок м’яса, — заявила королева, встаючи та наближаючись до нього. І чим ближче вона підходила до Метью, тим разючішою ставала їхня різниця в зрості та силі. Неймовірно — така маленька жінка, а примудрилася скільки років виживати в неймовірно складних умовах, коли, здавалося, всі обставини складалися проти неї. — Я боюся за те, що буде з моїм народом, коли мене не стане. Кожного дня благаю Бога, щоб він допоміг мені врятувати Англію від страшної загрози.

— А-а-а-амінь, — проспівав Берглі.

— Едвард Келлі — не посланець Божий, який нам допоможе, запевняю вас.

— Кожен правитель, який заволодіє філософським каменем, матиме невичерпне джерело багатств. — Очі Єлизавети заблищали. — Якби я мала в своєму розпорядженні більше золота, то знищила б іспанців.

— Якби бажання могли перетворюватися на курей, то у жебраків не було б проблем із харчуванням, — сказав Метью.

— Не забувайтеся, пане Ройдон, — застеріг його Берглі.

— Її величність зібралася пливти через воду, яка таїть у собі численні небезпеки, мілорде. І моя робота полягає також і в тому, щоб застерігати її від цих небезпек, — обачливо і офіційно відповів Метью. — Едвард Келлі — демон. Його алхімічні дослідження відбуваються у небезпечній близькості від магії, і Волтер може це підтвердити. Конгрегація вдається до відчайдушних кроків, намагаючись підігрівати інтерес Рудольфа Другого до окультизму, щоб він, бува, не пішов небезпечним шляхом короля Якова.

— Яків мав усі підстави заарештувати тих відьом! — палко вигукнула Єлизавета. — Що ж до мене, то я теж маю всі підстави заявити права на філософський камінь, якщо хто-небудь із моїх підданих виготовить його.

— Ви й стосовно Волтера були налаштовані так само жорстко, коли він подався до Нового Світу? — поцікавився Метью. — Якби він знайшов золото у Вірджинії, ви теж почали б вимагати, щоб він віддав його геть усе вам?

— Здається, що саме про це і йшлося у нашій угоді, — сухо зазначив Волтер, — і швидко додав: — Хоча, ясна річ, я би з радістю віддав все те золото її величності.

— Я знала, що тобі не можна довіряти, Привиде. Ти в Англії для того, щоб служити мені, однак кажеш про оту Конгрегацію так, наче для тебе її побажання є важливішими за мої.

— Я маю таке ж бажання, як і ви, ваше величносте: врятувати Англію від нещастя. Якщо ви підете шляхом короля Якова і почнете переслідувати відьом, демонів та верів серед ваших підданих, то через це постраждаєте і ви, і держава.

— І що ж ти пропонуєш мені робити натомість? — спитала Єлизавета.

— Я пропоную нам укласти угоду — приблизно таку саму, яку ви уклали з Рейлі. Я потурбуюся, щоб Едвард Келлі повернувся до Англії, щоб ви змогли ув’язнити його у Тауері, і нехай він там намагається створити для вас філософський камінь, якщо зможе.

— А навзамін? — Єлизавета вдалася у свого батька і тому чудово розуміла, що в цьому світі нічого не дається задарма.

— Навзамін ви дасте притулок стільком відьмам, скількох мені вдасться порятувати з Единбурга, допоки божевілля короля Якова не скінчиться саме по собі, природним шляхом.

— Ні в якому разі! — відказав Берглі. — Лишень подумайте, мадам, що може трапитися з вашими стосунками із північними сусідами, якщо ви погодитеся пустити через кордон десятки шотландських відьом?!

— У Шотландії вже не залишилося багато відьом, — похмуро зазначив Метью. — Оскільки ви відкинули всі мої попередні прохання.

— А я гадала, Привиде, що одне з твоїх завдань тут, в Англії, полягало у тому, щоб ти не давав можливості своїм одноплемінникам втручатися в нашу політику. А якщо ці приватні махінації стануть надбанням широкого загалу? Що ти тоді скажеш? Як поясниш свої дії? — спитала Єлизавета і втупилася в Метью прискіпливим поглядом.

— Скажу, що злидні часто зводять чоловіків із дивними компаньйонами та партнерами, ваша величносте.

Єлизавета здивовано мугикнула.

— Жінок це стосується значно більше, ніж чоловіків, — сухо зауважила вона. — Що ж, гаразд. Домовилися. Поїдете до Праги й привезете звідти Келлі. Пані Ройдон може, тим часом, залишитися зі мною при дворі, щоб гарантувати ваше швидке повернення.

— Моя дружина не є частиною угоди, до того ж, немає потреби посилати мене до Богемії в середині січня. Вам конче потрібен Келлі. Я потурбуюся, щоб його доставили сюди.

— Ви тут не король! — скрикнула Єлизавета, тицьнувши пальцем у груди Метью. — Поїдете туди, куди я вас пошлю, пане Ройдон. А якщо не поїдете, то я накажу заарештувати вас і вашу дружину-відьму як державних зрадників і кинути до Тауеру. А, може, придумаю для вас щось значно гірше, — сказала Єлизавета, блиснувши очима.

Хтось зашкрябав у двері.

— Увійдіть! — заволала Єлизавета.

— Графиня Пемброкська просить аудієнції, ваша величносте, — вибачливо сказав стражник.

— Чорти б її забрали! — вилаялася королева. — Мені хоча б на мить можуть дати спокій?! Упустіть її.

Мері Сідней вплила з холодного передпокою до натопленої приймальні королеви. На півдорозі вона зробила ввічливий реверанс, пройшла далі, а потім іще раз вклонилася.

— Добридень, ваша величносте, — сказала вона, не піднімаючи голови.

— Що привело вас до двору, леді Пемброк?

— Колись ви ласкаво обіцяли зробити мені послугу, ваша величносте, якщо в ній виникне потреба.