Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ежені Гранде. Селяни 📚 - Українською

Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ежені Гранде. Селяни" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 143 144 145 ... 175
Перейти на сторінку:
закрив долонею очі, щоб краще побачити, який це екіпаж.

— Це дядько Рігу!.. Слід відчинити йому браму. Потримайте його коняку, Сокар, — по-панібратському сказав він шинкареві.

І Урбен, колишній кавалерист, який, не змігши стати жандармом, після відставки пішов служити до Судрі, пройшов у будинок відчинити браму.

Сокар, особа така прославлена в долині, поводився, як бачите, дуже просто; але те саме буває і з багатьма іншими славетними людьми, які мають люб'язність ходити, чхати, спати, їсти цілком так само, як і звичайні смертні.

Сокар, геркулес від народження, міг піднімати одинадцять центнерів; удар його кулака, впавши на спину людині, розтрощував їй спинний хребет; він перекручував залізні штаби, зупиняв за задок запряжений віз. Слава про цього Мілона Кротонського долини гриміла на весь департамент, де про нього складалися кумедні казки, як і про всіх знаменитостей. У Морвані, наприклад, переказували, що він якось приніс на своїй спині якусь бідну жінку з її ослом та мішком на ринок; що він з'ів цілого бика й випив чверть бочки вина за день тощо. Лагідний, як дівчина на виданні, Сокар, низенький товстун зі спокійним обличчям, широкий у плечах і широкий у грудях, в яких його легені роздувалися наче ковальські міхи, розмовляв тоненьким голосом, чистота якого вражала тих, хто чув його вперше.

Як Тонсар, репутація якого визволяла від доказів жорстокості, як усі люди, що чимось визначались у громадській думці, Сокар ніколи не показував своєї всепереможної фізичної сили, якщо його не просили про це друзі. Він узяв коня під вузду, коли тесть прокурора повернув до під'їзду.

— Чи все у вас дома гаразд, пане Рігу? — спитав славетний Сокар.

— Потрошку, старий… — відповів Рігу. — Ну, а Плісу з Бонебо і Віоле з Аморі завжди підтримують твій заклад?

Запитання це, зроблене в тонах благодушності й цікавості, не було з тих пустих запитань, які вищі випадково кидають нижчим. У хвилини свого дозвілля Рігу завжди обдумував найдрібніші деталі, а на це зближення Бонебо, Плісу й жандарма Віоле дядько Фуршон уже вказував Рігу, як на підозріле.

За кілька програних йому екю Бонебо міг виказати жандармові всі селянські таємниці або поговорити з ним, не надаючи значення своїй балаканині після двох-трьох зайвих кухлів пуншу. Але доноси мисливця на видр могли бути підказані спрагою, і Рігу звернув на них увагу тільки в зв'язку з Плісу, якому його становище повинне було намовити певне бажання чинити опір намовам, спрямованим проти Егів, хоч би тільки для того, щоб отримати підмазку від тієї чи іншої партії.

Кореспондент страхових товариств, які стали з'являтись у Франції, агент компанії страхування від військової повинності, судовий виконавець одразу набрав кілька погано оплачуваних посад, які тим важче сприяли щасливому розв'язанню його грошових справ, що він сам хворів на любов до більярда й вареного вина. Він так само, як і Фуршон, дуже ревно віддавався мистецтву нічого не робити і чекав щастя від малоймовірного випадку. Він глибоко ненавидів місцеве вище товариство, але розумів його силу. Плісу прекрасно знав організовану Гобертеном буржуазну тиранію; він переслідував глузуваннями суланжських і віль-о-фейських багатіїв, в одній своїй особі втілюючи всю опозицію. Без кредитів, без коштів, він не здавався страшним; отож, Брюне, у захваті від такого нічого не вартого конкурента, покровительствував йому, щоб він не продав свою посаду якомусь завзятому молодому чоловікові, на зразок Бонака, з яким довелось би поділити клієнтуру кантону.

— З милості цього народця справи потрошку йдуть, — відповів Сокар, — от тільки моє варене вино щось стали підробляти!

— Треба тягти в суд, — сентенційно сказав Рігу.

— Це могло б мене занадто далеко затягти, — відповів шинкар, несвідомо граючи словами.

— Ну, а між собою вони дружно живуть, твої відвідувачі?

— Вони, звичайно трохи кастильці, та гравці такий народ, що все один одному пробачать.

В салоні мера всі стовпилися біля того з вікон, що виходило на майдан. Впізнавши батька своєї невістки, Судрі вийшов його зустріти на ґанок.

— Ну, дорогий куме, — спитав колишній жандарм, користуючись цим словом в його першому значенні,— чи не захворіла Анет, що ви віддаєте нам себе на вечір?

За старою жандармською звичкою, мер одразу ж брався за саму суть справи.

— Ні, тут тхне сваркою, — відповів Рігу, торкаючись вказівним пальцем руки, яку простягнув Судрі.— Ми про все поговоримо, бо це зачіпає й наших дітей…

Судрі, гарний чоловік, одягнутий, ніби він ще служив у жандармерії, у синє з чорним комірцем і високі чоботи з шпорами, проводив Рігу під руку до своєї імпозантної половини. Двері були відчинені на терасу, де прогулювалися завсідники, втішаючись літнім вечором, що надавав ще більшої чарівності прекрасному пейзажеві, який, за вже прочитаним начерком, можуть намалювати собі люди з уявою.

— Давно ми з вами не бачилися, дорогий Рігу, — сказала пані Судрі, беручи руку колишнього бенедиктинця і виходячи з ним на терасу.

— Шлунок мій погано травить, — відповів старий лихвар. — Подивіться-но, обличчя в мене майже таке ж червоне, як у вас…

Поява Рігу на терасі збудила, як і слід було чекати, вибух веселих привітань серед усіх присутніх.

— Ссст… Ригу-не!.. От вам ще один каламбур! — вигукнув збирач податків Гербе, простягаючи руку Рігу, який вклав в неї свій вказівний палець.

— Непогано! Непогано! — сказав маленький мировий суддя Саркюс. — Він і справді не від того, щоб постригти овець, наш бланжійський пан.

— Пан! — з гіркотою відповів Рігу. — Я вже давно не півень у своєму селі.

— А курочки кажуть зовсім не те, старий грішнику! — вигукнула пані Судрі, грайливо вдаряючи Рігу своїм віялом.

— Як ми себе почуваємо, мій дорогий метр? — сказав нотар, вітаючи свого головного клієнта.

— Так

1 ... 143 144 145 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ежені Гранде. Селяни"