Читати книгу - "Ім’я вітру"

— Уже? — Сім тривожно на мене глянув. — А Кілвін на це погодиться? Він недолюблює всякі хитрощі.

— Ні до яких хитрощів я не вдавався, — заперечив я. — Я просто швидко навчаюся.

Вілем весело пирхнув, а Сім заговорив, поки ми з ним не встигли затіяти суперечку.

— Що ти робитимеш у цьому проекті? Симпатичну лампу?

— Усі роблять лампи, — сказав Вілем.

Я кивнув.

— Я хотів зробити щось інше, можливо, гвинтокрут, але Манет сказав мені теж робити лампу. — На дзвіниці вибило четверту. Я зіп’явся на ноги й підібрав футляр із лютнею, готовий попрямувати на заняття.

— Ти маєш їй сказати, — промовив Сіммон. — Якщо дівчина тобі подобається, її треба про це повідомити.

— І як це тобі допомогло? — відповів я, роздратувавшись через те, що саме Сім насмілюється давати мені поради щодо стосунків. — Як часто з точки зору статистики ця стратегія приносила свої плоди у твоєму величезному досвіді?

Вілем демонстративно поглянув убік, тим часом як ми з Сімом гнівно витріщились один на одного. Я відвів очі першим, почуваючись винним.

— До того ж мені й казати нічого, — промимрив я. — Мені подобається проводити з нею час, а тепер я знаю, де вона живе. Отже, я зможу знайти її, коли піду шукати.

Розділ шістдесят четвертий

Дев’ять у вогні

Наступного дня мені пощастило дістатися до Імрі. Потім, оскільки так уже сталося, що я опинився в тому районі, я зазирнув до «Дубового весла».

Імена «Денна» та «Даянн» власникові були незнайомі, але там винаймала кімнату юна гарна темноволоса дівчина на ім’я Дінна. Тоді її там не було, але якби я зволив лишити якусь записку… Я відхилив його пропозицію, утішившись тим, що, позаяк тепер я знаю, де живе Денна, знайти її буде відносно легко.

Однак протягом наступних двох днів мені так і не пощастило застати Денну в «Дубовому веслі». На третій день його власник повідомив мене, що Денна пішла посеред ночі, забравши всі свої речі й не сплативши рахунок. Зазирнувши до кількох обраних навмання корчем і не знайшовши її, я пішов назад до Університету, не знаючи, хвилюватися мені чи дратуватися.

Ще три дні та ще п’ять марних походів до Імрі. Про неї не чули жодних новин ані Деох, ані Треп. Деох сказав мені, що такі зникнення в її природі та що шукати її так само безглуздо, як і кликати кицьку. Я знав, що це добра порада, але зігнорував її.

Я сидів у Кілвіновому кабінеті, намагаючись видаватися спокійним, тим часом як величезний кудлатий майстер крутив у руках мою симпатичну лампу. Це був мій перший одноосібний проект у ролі рукотворця. Я відливав пластини та шліфував лінзи. Я заправив випромінювач, не отруївшись миш’яком. А найважливішим було те, що окремі деталі перетворилися на справну переносну симпатичну лампу саме завдяки моєму алару та моїй хитромудрій сиґалдрії.

Якщо Кілвін схвалить готову роботу, він продасть її, а я отримаю частину грошей як комісійні. Що ще важливіше, я стану повноправним рукотворцем, нехай і зовсім зеленим. Мені довірять виконання власних робіт із великим ступенем свободи. Це був чималий крок уперед в ієрархії Промислу, крок до звання ре’лара і, що ще важливіше, фінансової свободи.

Нарешті він підняв очі.

— Гарно зроблено, е’ліре Квоуте, — сказав він. — Але конструкція нетипова.

Я кивнув.

— Я вніс кілька змін, пане. Якщо ви її ввімкнете, то побачите…

Кілвін видав притишений звук, який міг бути як веселим смішком, так і роздратованим гарчанням. Він поклав лампу на стіл та обійшов кімнату, загасивши всі лампи, крім однієї.

— Знаєш, скільки симпатичних ламп за ці роки вибухнуло в мене в руках, е’ліре Квоуте?

Я ковтнув і хитнув головою.

— Скільки?

— Жодної, — серйозно промовив він. — Тому що я завжди обережний. Я завжди цілковито впевнений в тому, що тримаю в руках. Ти маєш навчитися терпіння, е’ліре Квоуте. Секунда в задумі варта дев’яти у вогні.

Я опустив очі й спробував видатися достатньо присоромленим.

Кілвін простягнув руку й загасив єдину лампу, що залишилася, тож у кабінеті запанувала майже цілковита темрява. Настала пауза. Тоді з ручної лампи на стіну пролилося характерне червонясте світло. Це світло було дуже тьмяним — навіть одна свічка горіла б яскравіше.

— Вимикач має кілька положень, — швидко пояснив я. — Власне, це більше реостат, ніж вимикач.

Кілвін кивнув.

— Хитро. Більшість не морочиться з цим, працюючи над такою маленькою лампою, — світло стало яскравішим, тоді потьмяніло, а тоді знову стало яскравішим. — Сама по собі сиґалдрія наче непогана, — повільно сказав Кілвін, поставивши лампу на стіл. — Але фокус у твоєї лінзи недосконалий. Розсіювання дуже мале.

Так і було. Замість того, щоб освітити все приміщення, як звичайні лампи, моя лампа відкрила невелику його частину — кут робочого столу та половину великої грифельної дошки, що стояла під стіною. Решта кабінету залишилася в темряві.

— Це спеціально, — відповів я. — Є такі ліхтарі, з опуклим склом.

Від Кілвіна було видно хіба що темний силует по той бік столу.

— Мені про таке відомо, е’ліре Квоуте. — У його голосі була помітна докірлива нотка. — Їх широко використовують для недобрих справ. Таких справ, до яких не мають докладати рук арканісти.

— Я думав, ними користуються моряки, — промовив я.

— Ними користуються хатні злодії, — серйозно відказав Кілвін. — А також шпигуни та інший люд, який воліє приховувати свої справи в нічній пітьмі.

Моя неясна тривожність раптово загострилася. Перед цим я вважав, що ця зустріч — майже формальність. Я знав, що я — вправний рукотворець, кращий за багатьох із тих, хто працював у Кілвіновій майстерні значно довше. Тепер я несподівано збентежився: можливо, я припустився помилки й змарнував майже тридцять годин, які пропрацював над лампою, не кажучи вже про цілий талант власних грошей, які вклав у матеріали.

Кілвін якось незрозуміло загарчав і буркнув щось собі під ніс. Півдесятка олійних ламп по всій кімнаті заблимали знову, наповнивши приміщення природним світлом. Я зачудувався тим, як невимушено майстер виконав шестибічне зв’язування. Звідки він дістав для цього енергію, я навіть не здогадувався.

— Просто всі першого разу роблять симпатичну лампу, — сказав я, щоб заповнити тишу. — Усі й завжди наслідують одну й ту саму стару схему. Я хотів зробити дещо інше. Я хотів побачити, чи можу я зробити щось нове.

— Сподіваюся, що ти хотів саме продемонструвати власну надзвичайну кмітливість, — сухо промовив Кілвін. — Ти не лише бажав завершити своє учнівство вдвічі швидше, ніж зазвичай, — ти хотів принести мені лампу власної вдосконаленої конструкції. Будьмо відвертими, е’ліре