Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

державою). Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править, і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійний (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.). Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний — Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

Парламентська республіка

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі, з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє залучати до уряду не тільки лідерів політичних партій, але й інших впливових депутатів парламенту і, отже, контролювати парламент. Хоча керівник уряду (прем’єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, однак реально в політичній ієрархії — головна особа. Президент, як глава держави, фактично займає у ній скромніше місце: може обиратися або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку. Президент у парламентській республіці має в основному представницькі повноваження, а головне — функцію глави держави виконує за вказівкою уряду. Парламентська республіка зберігається в Італії, Німеччині, Австрії та ін. Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.

В діяльності будь-якого парламенту виділяються три основні функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Парламент, як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об’єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості. Здійснює парламент і контроль над фінансами держави, контролює діяльність виконавчої влади в межах і компетенції, що встановлені конституцією.

Звичайно ж, система президентства і парламентаризму, природно, є наслідком бурхливого розвитку демократичних форм державного устрою і правління. У правовій державі немає ніякої необмеженої влади, не регламентованого принципами та нормами конституції права. Через розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову досягається взаємний контроль, система стримування і противаг, що виступають гарантією від зловживання владою і запобігання перетворення її на авторитарну, абсолютну владу.

Змішані форми побудови держави

В політичній практиці зустрічаються і змішані форми парламентської та президентської республік. Зокрема, у Франції конституцією значно посилена президентська влада. Змішаний тип управління державою існує також в Україні, Ірландії, Болгарії, Фінляндії, Португалії та ін. Змішана форма устрою держави прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективністю діяльності та контролю парламентом уряду. Змішана форма правління державою не має стійких типових рис, як парламентська і президентська республіки, а в різних країнах істотно відрізняється в той або інший бік. Її головна, характерна риса — подвійна відповідальність уряду перед президентом і перед парламентом. Зразок змішаної форми правління державою — Франція, де президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може зміщувати президента, який має право розпустити парламент з обов’язковою умовою оголошення дати позачергових виборів парламенту. Президент — глава держави, верховний головнокомандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відносинах, має право вето на рішення парламенту, а також право введення надзвичайного становища тощо, але президент не має права законодавчої ініціативи, зате таким правом користується прем’єр-міністр — глава уряду, який несе всю відповідальність за діяльність уряду.

Референдум

Всіх механізмів правління народу не вичерпують різноманітні республіканські та монархічні форми держави. Одним із механізмів правління народу є референдум. Референдум (лат. referendum — те, що повинно бути повідомлене) — всенародне голосування (опитування) з якогось важливого питання життя держави і суспільства.

Природно, референдум припускає рішення найбільш важливих для суспільства питань шляхом всенародного голосування, результати якого мають вищий правовий статус і обов’язкові для виконання всіма державними органами. В більшості демократичних держав референдум використовується у вигляді законодавчого механізму, особливо на місцевому рівні, хоча референдум має підлегле по відношенню до законотворчої діяльності парламенту значення. В сучасних умовах в різних країнах є істотні розбіжності в сфері права ініціативи проведення референдуму. Так, в Англії, Швеції, Норвегії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить лише парламенту і уряду, а у Франції та інших країнах — президенту, тоді як у Швейцарії, Австрії, Італії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить безпосередньо народу. В Швейцарії громадяни, зібравши 50 тисяч підписів, можуть мати право проведення референдуму, а щоб плебісцит відбувся, зовсім не обов’язкова участь у ньому більшості населення. Для того, щоб прийняти той або інший важливий для держави закон, використовується всенародне голосування, але й щоб скасувати закон, теж необхідне всенародне голосування. В ряді країн — Франція, Австралія та ін., — референдуми обов’язкові для внесення поправок до конституції. І хоча проведення референдумів, плебісцитів, особливо в масштабах всієї країни, — справа досить складна і дорога, все ж їх цінність полягає в тому, що народ за допомогою референдуму здатний безпосередньо висловити свою волю, стати творцем законів, виявити ініціативу в реалізації тих або інших проблем. Думка народу стає для державних владних структур і органів не тільки орієнтиром, але й обов’язковою для виконання. В багатьох країнах проведення референдумів у регіонах з окремих проблем влади і політики приносить певну користь.

Форми національно-державного устрою

Під формами державного устрою розуміється територіально-політична організація держави, що включає політико-правовий статус її складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Основні форми державного устрою — унітарна і федеративна.

Більшість країн світу — унітарні держави.

Унітарна держава — це єдина, цілісна держава, яка поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якої політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін. Залежно від політичного режиму, можуть існувати різні види унітарних держав. При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначеними представниками центру.

Федеративна держава — це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє