Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

Він дивився на мене довго, і в його погляді читалася водночас злість і вдячність.

- Ти врятувала мене, навіть якщо я цього не хотів, - тихо сказав він та зупинився за крок від мене.

Усі мовчали. Тільки вітер шумів між деревами, змиваючи кров і сльози цієї битви. Тепер усе залежало від того, що буде далі.

- Сили Хаосу не в ньому, - мовила холодно Смерть своїм голосом. 

Я думала, що коли Смерть буде з тілом, її голос та міміка зміняться, але вони залишились все такими ж незбагненними та холодними. 

- Хаос завжди щось забирає, але й завжди щось залишає натомість. Скажімо, як насіння, яке пробиває землю, руйнуючи її, але приносить нове життя.

Вона пройшла повз мене, а я відчула, як з її присутністю ніби зникає тепло.

- Майкл… був лише початком. Хаос - це сила, яка не знає меж. Вона тече, змінюється. Як ти думаєш, де вона зараз? - її голос прозвучав майже невинно, але кожне слово залишало слід, ніби різало шкіру.

Я відчула, як моє серце завмирає. Смерть зупинилася, повернувшись до мене спиною, і мовила вже тихіше:

- Хаос завжди обирає новий шлях, новий сосуд. Іноді це таке маленьке, невинне… Але хаос несе з собою одне: зміну. І змінює він завжди все довкола. Він змінив тебе Каро, змінив тебе Майкле, але є зміна, яку ви створили разом, - вона злегка опустила погляд нижче, на мій живіт.

Погляд Смерті наче обпалював.

- Залишайтесь сильними, - глянула вона спочатку на мене, а потім на Майкла. -  Для вас все лише починається.

Погляд Смерті був сповнений якоїсь дивної, важкої мудрості. Її слова продовжували звучати в моїй голові, але я ніяк не могла зібрати їх до купи. “Новий шлях, новий сосуд…” Що вона мала на увазі? Майкл вже давно став для Хаосу ідеальним сосудом.

Я відкрила рот, щоб щось запитати, але Майкл різко встав переді мною. Його обличчя змінилося. Те, що в ньому була хвилину тому стримана напруга, розчинилося в несподіваній радості. Його очі спалахнули так, як я давно не бачила, і він раптом міцно обійняв мене.

- Майкле, що ти робиш? Що сталося? - здивовано прошепотіла я, відчуваючи його сильні та теплі руки, що притискали до себе.

- Каро… - його голос здригнувся від емоцій, він дивився на мене так, ніби вперше бачив. - Ти навіть не уявляєш, яке диво тільки-но сталося.

- Про що ти? Яке ще диво? - я спробувала відсторонитися, але він лише міцніше стиснув мене, ніби боявся відпустити.

- Ти… Ти навіть не розумієш, наскільки ти важлива, наскільки важливе те, що ти створила! Що ми створили! - він засміявся, і в його сміху було щось майже дитяче, безтурботне, що не пасувало до ситуації.

- Майкле, поясни мені! - я подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що змінило його настрій так раптово. Але замість відповіді він знову обійняв мене, міцно, майже шалено.

- Все добре, Каро. Все буде добре, я буду поруч, - шепотів він, ховаючи обличчя в моєму волоссі.

Я відчувала, як тремтять його руки, але не могла збагнути, від чого — радості чи страху. Слова Смерті знову спливли в моїй свідомості: “Маленьке, невинне… Зміни все довкола.”

- Але як? - зненацька відсторонився від мене Майкл та заглянув у очі Смерті. - Хіба не ти років двісті тому говорила, що це неможливо? Що сили, які передались мені від творців блокують родючість?! 

- Ти переродився Майкле, і ця маленька деталь стерла частину твоїх сил, як і твою безсмертність, - підмигнула Смерть та поглянула кудись позаду нього. 

Там стояв Лео, дивлячись на свою оновлену Сем з новим тілом Аллессандри Пірелі. 

- По темному нефільтрованому? - крикнула вона йому. 

Ваміпір усміхнувся та кивнув. Смерть без прощання пішла до свого коханого та вони зникли у темряві лісу, заливши позаду нас та академію, яка наполовину палала. Смерті потрібна була лише свобода, щоб бути з коханим.  Вона отримала те чого прагнула завдяки вбивству творців та передачі своєї сили дитині Шарлоти та Артура.

Я кліпала очима не вірячи в те, що почула. Невже це правда? Невже в мені живе частинка мене з Майклом? Що чекає мене попереду? Що чекає тепер нас? Я поглянула на Майкла та він світився від радості.

- Тепер можна офіційно вітати, - Асмодей вклонився та піднявши очі широко посміхнувся своєю харизматичною посмішкою. 

- Ти знав? - Майкл міцніше притис мене до себе, наче досі оберігаючи від короля демонів. 

Асмодей кивнув. 

- Її мітка мені була потрібно, щоб слідкувати за нею і в разі чого допомогти, ось, як зараз, - він кивнув на академію. - Знав, що ти, Каро, покладеш край старому та почнеш нове. 

Я усміхнулась та задерла рукав. Мітка зникла без сліду, наче її там ніколи не було.

Памʼять підкинула мені один спогад з королем демонів. Можливо він не зовсім доречний, проте…

- І хто ж тепер, перед ким на колінах? - знущально посміхнулась я та підмигнула королю демонів, адже схоже, що сили Хаоса в мене, а це означає, що Асмодей має зробити свій вибір…

Від автора: 

Візуалізація до розділу: