Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 144 145 146 ... 154
Перейти на сторінку:
Полюбити нас.

Йосаріан закліпав очима.

— Полюбити вас?

— Полюбити нас.

— Полюбити вас?

— Саме так, — кивнув підполковник Корн, надзвичайно вдоволений простодушним здивуванням і збентеженням Йосаріана. — Полюбити нас. Примкнути до нас. Стати нашим дружком. Казати про нас гарні речі тут і там, у Штатах. Стати своїм хлопцем. Ну, ми ж не просимо аж так багато, хіба ні?

— Ви просто хочете, щоб я вас полюбив? І більше нічого?

— Більше нічого.

— Нічого?

— Просто полюбіть нас усім серцем.

Йосаріанові закортіло розсміятись від душі, коли він з подивом усвідомив, що підполковник Корн говорить правду.

— Це не буде аж так легко, — глузливо вишкірився Йосаріан.

— О, це буде набагато легше, ніж ви думаєте, — підсміхнувся підполковник Корн у відповідь, не зачеплений єхидством Йосаріана. — Ви самі здивуєтесь, як легко вам буде нас полюбити, варто лише почати. — Підполковник Корн підтягнув свої широкі, просторі штани. Глибокі темні борозни, що відділяли його квадратне підборіддя від щелепи, знову вигнулись у глузливій та осудливій посмішці. — Бачите, Йосаріане, ми відкриваємо перед вами шлях до процвітання. Ми підвищимо вас до майора і навіть дамо вам ще одну нагороду. Капітан Флюм уже готує яскравий матеріал для преси про вашу доблесть над Феррарою, вашу глибоку й непохитну відданість нашому полку і вашу неперевершену вірність обов’язкові. Всі оці фрази, до речі, — реальні цитати. Ми прославимо вас і відправимо додому як героя, відкликаного Пентагоном задля підняття бойового духу і пропагандистських цілей. Ви будете жити як мільйонер. З вами носитимуться як зі знаменитістю. На вашу честь будуть влаштовувати паради, а ви будете виголошувати промови, закликаючи людей купувати облігації військової позики. Цілком новий світ розкоші відкриється перед вами, як тільки ви станете нашим дружком. Хіба ж це не прекрасно?

Йосаріан піймав себе на тому, що уважно прислухається до захопливого роз’яснення подробиць.

— Не певен, що хочу виголошувати промови.

— Тоді забудемо про них. Важливим є те, що ви скажете людям тут, — підполковник Корн серйозно нахилився вперед, уже без посмішки. — В полку не повинні знати, що ми відправляємо вас додому через вашу відмову літати. А генералові Пекему чи генералові Шайскопфу не треба знати про наші з вами тертя. Саме тому ми хочемо з вами так добре подружитись.

— А що мені казати тим, хто питає, чому я відмовився літати на бойові завдання?

— Кажіть, ніби по секрету вам повідомили, що є наказ відправити вас до Штатів, і ви не бажаєте ризикувати життям заради одного чи двох вильотів. Просто дрібна суперечка між своїми, це все.

— А вони повірять?

— Звичайно, повірять, щойно побачать, якими добрими друзями ми з вами стали і коли власними очима прочитають у прес-релізах ті хвалебні слова, які ви сказали про мене й полковника Каткарта. Не хвилюйтесь про хлопців. Їх буде досить легко приструнчити й контролювати, коли вас не стане. Це поки ви тут, з ними морока. Знаєте, одна добра вівця всю отару псує, — підсумував підполковник Корн з навмисною іронією. — Знаєте — це було б пречудово — ваш приклад міг би навіть надихати їх на додаткові бойові вильоти.

— Ну, а якщо я донесу на вас, коли повернусь до Штатів?

— Після того, як отримаєте нашу медаль, звання майора і славу? Ніхто вам не повірить, Пентагон не дозволить, а вам самому на біса це здалося? Відтепер ви один із наших, пам’ятаєте? Ви будете втішатись багатим, розкішним, привілейованим життям. Треба бути дурнем, щоб відкинути все це заради якогось морального принципу, а ви ж не дурень. Ну то згода?

— Не знаю.

— Або згода, або трибунал.

— Але це буде неабияка підлота з мого боку щодо льотчиків нашої ескадрильї, хіба ні?

— Мерзота, — люб’язно погодився підполковник Корн і замовк, терпеливо поглядаючи на Йосаріана з прихованою втіхою.

— Ну, та хай їм чорт! — вигукнув Йосаріан. — Якщо вони не хочуть більше літати, то хай встають і самі щось для цього зроблять, як я зробив. Правильно?

— Звісно, — погодився підполковник Корн.

— Чого мені ризикувати життям ради них, адже так?

— Звісно, що так.

Йосаріан прийняв своє рішення з широкою посмішкою.

— Згода! — оголосив він радісно.

— Прекрасно, — мовив підполковник Корн з трохи меншою сердечністю, ніж Йосаріан сподівався, і зсунувся зі столу полковника Каткарта. Він вивільнив з промежини складки штанів та кальсонів і простяг Йосаріанові мляву руку. — Ласкаво просимо в наші ряди.

— Дякую, полковнику. Я...

— Називай мене просто Блекі, Джоне. Тепер ми друзі.

— Гаразд, Блекі. Друзі звуть мене Йо-Йо. Блекі, я...

— Друзі звуть його Йо-Йо, — проспівав підполковник Корн полковникові Каткарту. — Чого б тобі не привітати Йо-Йо з правильним рішенням, яке він прийняв.

— Ти прийняв справді дуже правильне рішення, Йо-Йо, — сказав полковник Каткарт, з незґрабною ревністю потискаючи Йосаріанові руку.

— Дякую, полковнику, я...

— Зви його Чак, — сказав підполковник Корн.

— Звісно, зви мене просто Чак, — сказав полковник Каткарт, засміявшись водночас ніяково і щиро. — Тепер ми друзі.

— Звісно, Чаку.

— Виходимо усміхаючись, — підполковник Корн поклав їм руки на плечі, і всі троє рушили до дверей.

— Сходите з нами якось на вечерю, Йо-Йо? — гостинно запросив полковник Каткарт. — Може, сьогодні? В офіцерській їдальні.

— Залюбки, сер.

— Чак, — з докором поправив його підполковник Корн.

— Вибачте, Блекі. Чак. Я ще не звик.

— Все гаразд, друже.

— Звісно, друже.

— Дякую, друже.

— Нема за що, друже.

— Бувай, друже.

Йосаріан сердечно махнув своїм новим дружкам на прощання рукою, вийшов на галерею і, щойно опинившись на самоті, мало не заспівав. Він домігся свого: йому це вдалося; його бунт закінчився успіхом; він у безпеці, йому немає чого і ні перед ким соромитися. З бадьорим і веселим настроєм він прямував до сходів. Якийсь солдат у темно-зеленому робочому одязі віддав йому честь. Йосаріан радісно відповів на вітання, з цікавістю глянувши на солдата. Той здався на диво знайомим. Але солдату темно-зеленому робочому одязі раптом обернувся в повію Нейтлі, яка кинулась на Йосаріана з великим кухонним ножем з кістяною колодкою і штрикнула його в бік під здійнятою у вітанні рукою. Зойкнувши, Йосаріан повалився на підлогу і заплющив очі від всеохопного переляку, коли помітив, як дівчина піднімає ніж, аби

1 ... 144 145 146 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"