Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Просто будь зі мною! 

— Не можу заснути. Бісить! Страшенно злить це мене! І спати хочу.. Вже й таблетки свої випив. — Раптом жаліється Андрій за кілька днів майже вночі.

— Не злися, Милий. Що тобі заважає?

— Стільки думок в голові.. А мені о третій вставати.

— Випускай, щоб не штовхалися і колами не бігали. 

Всі думки пішли гуляти, повернуться о третій 😉 

Вмощуйся зручніше. 

А я тебе обійму, якщо не заважатиму. Люблю тебе

— Дякую) Сплю. — Як важливо інколи хоч на пару хвилин бути на зв'язку і мати того, з ким найдужче бажаєш бути на зв'язку. Хто заспокоїть навіть уявно, на відстані. Тому що він, чи вона, просто Є!

— Привіт, Сонечко) Я тільки прокинувся))) — Знов виходить на зв'язок коханий опівдні. — З шостої ранку спав))) — І додає нове селфі, на якому очі блищать, голова поголена теж блищить і тільки вуса й борода чомусь на місці.

— Доброго тобі ранку, Милий) Норм, сон же потрібен. Не там поголили)) вибач, на мій смак, краще навпаки. Але очі гарні, живі.

— Сам поголив те посміховисько, що мені в перукарні зробили( Не люблю бути лисим..— Добре, хоч в цьому наші смаки збігаються.

— Так, та зачіска була не дуже, наче під горщик. — Вимушено погоджуюсь.

— Стрижунка криворука, — обурюється чоловік, а мене смішить вигадане ним слово.

— Просто далека від моди і стилю. Була б криворука, то зі шкірою б поголила. — Жартую, трохи виправдовуючи перукаря. — А взагалі хочу побачити тебе з волоссям на голові, та без нього на обличчі. — Можу я хоч помріяти? Щоразу торочить, що відпусте довгі вуса, як в комбата. Ненавиджу вуса.

— Відчуваю ознаки грипу. В мене тут за три місяці вже втретє. Якщо ввечері першить в горлі, то зранку будуть всі симптоми. Що робити? 

— А на що ти сподівався, йдучи без куртки при мінусі? Пакет з ліками є, що я тобі складала? — Підтверджує. — Там мефенамінка, коли буде температура, (зазвичай більше 38.5 збивають, а потім ще протягом 5 днів, навіть коли немає) пий по таблетці вранці та ввечері. Якщо ніс закладатиме, в банці синупрет. — Знаходить, показує фото, заспокоюється.

        Дорослий чоловік, а часом, як мала дитина. Та хіба вони не всі такі? І ще ця "дитинка" не в окопі, не в лісі зараз. А там хлопці в таку пору хворіють ще більше. А якщо й не хворіють, то все одно настрій і самопочуття так собі, бо ж далеко від дому і рідних, як мінімум. Ми в своїх звичних оселях часто втомлені, роздратовані, знервовані, заснути не можемо. А їм як? В тисячі разів важче! В будь-якій ситуації терпіння, терпіння, терпіння і підтримка — наше все, щоб зберегти стосунки, а може й їхні життя..

— Привіт, Милий. Як почуваєшся?

— Думав буде гірше. Таблетку вчора випив.

— Тоді продовжуй пити.

  Наступного разу Андрій надсилає фото тіста, наче як на оладки. Демонструє, що з захворюванням бореться також улюбленим хобі. 

— Як стан? Не розумію, що це. Але Молодець, — жартую, сміх же найкращі ліки.

— Задовільний. В сенсі, не розумієш???)

— То оладки в сметані чи що? Навряд чи м'ясо в майонезі)) Слабка я в кулінарії, вибач) — Вигадую на ходу.

— Сир в кефірі) — підхоплює жарт чоловік. 

Нічого, я тебе всього навчу, Мила💋❤️

— Добре, навчи. Тільки сковорідки дряпати не треба, бо вона тепер небезпечна й доведеться викинути. Мабуть дерев'яною лопаткою, а не силіконовою пройшовся. — Ще й зауваження м'яко само собою в тему розмови влилося, бо після його останнього візиту найкраща сковорідка на помийку.

— Так, дерев'яною. Я гадав, головне, щоб не метал)

— Ні, чорну можна було тільки силіконом. Але у втомленому стані і з недосипом хто про таке думає.

— Так. Як у вас справи?

— Дістала малого і залізла сама у ванну. 

— Класно тобі)

— В мене година релаксу. О дев'ятій буде темна. 

— Відключать?

— Три рази на день по чотири з половиною години чи більше. 

— Добраніч,Мила💋❤️

— Добраніч, Милий❤💋

— Добрий ранок, Мила. Мабуть, тепер відключення у нас буде, як у вас) Ми йдемо 20 батарей пофарбувати на наш корпус. — Світлина з батареями, що лежать на землі. І на цьому повідомленні я впадаю в ступор: січень місяць, а вони постійно десь щось копали, вантажили. І тільки зараз роблять опалення в будівлі, в яку переселилися? І як тут людям не хворіти, коли взимку живуть, як на вулиці? І хоч би раз обмовився про це. Тільки про пічку на кпп і як для неї дров не було й поруч пилили дерево.. От вже ці мовчазні Герої…вони дуже багато про незручності свого життя зараз нам не кажуть, оберігають від хвилювань і дбають про наш спокій. Можуть часом і прямо не казати, однак ми дуже їм потрібні. Щоб знали, що пам'ятаємо, чекаємо, кохаємо, що є заради кого все це витерпіти, вистояти, Перемогти..і до кого повернутися!

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot