Читати книгу - "Беру свої слова назад"

У серпні 1941 року п'ять танків КВ під командуванням старшого лейтенанта З.Г. Колобанова на Лужському шосе протягом місяця стримували натиск німецьких танків. (До речі, до появи Жукова.) 19 серпня Колобанов, діючи із засідки, підбив спочатку головний танк німецької колони, потім - останній. Праворуч і ліворуч від дороги - болото. Колона виявилася замкненою, і Колобанов почав розстрілювати німецькі танки по одному. Їх виявилося 22. А всього групою Колобанова було знищено 43 німецьких танки. Величезну роботу провів незалежний дослідник Даніял Ібрагімов. Він знайшов свідків і документи. Подвиг танкістів Колобанова в даний час підтверджено за російськими й німецькими архівами, вписаний в офіційну історію Ленінградського військового округу, в Гатчині поставлений на п'єдестал танк КВ, на постаменті - ім'я Зіновія Григоровича Колобанова.

За цей подвиг навідник командирського танка старший сержант А.М. Усов отримав орден Леніна, сам Колобанов - орден Червоного Прапора, всі інші учасники бою - ордени Червоної Зірки.

А у ППД Жукова на грудях - і орден Червоного Прапора, і орден Червоної Зірки. Хоча вона танків противника своїми грудьми не зупиняла і Ленінград не рятувала.

А ще на ній - польські ордени. Але тут все ясно. До кінця війни комуністичний уряд Польщі перебував під особистим контролем Івана Сєрова, нерозлучного друга великого стратега. Польські бойові ордени в ті шалені часи вішали за рознарядкою Сєрова. Жуков вішав радянські ордени на Сєрова та його посіпак, а Сєров польські - на Жукова і його оточення.

На фронті Жуков лютував: «Ряд командирів, втративши обличчя комуністів, просто співживуть...» Сам командир Жуков, втративши обличчя комуніста, в даному випадку не просто жив разом, а й здійснював кримінальні злочини. Привласнивши своїй особистій медсестрі офіцерське звання і незаконно нагороджуючи її бойовими орденами, Жуков двічі переступив межу закону. І перше, і друге діяння потрапляли під статті. 2 травня 1943 року Верховна Рада СРСР видала Указ «Про відповідальність за незаконне нагородження орденами і медалями СРСР». Згідно з указом, цей злочин карався тюремним ув'язненням терміном від 6 місяців до 2 років. Протягом усієї війни Жуков здійснював кримінальні злочини, роздаючи бойові ордени впалим в око співачкам і актрискам, придворним блазням, підлабузникам і дармоїдам. Сталін іноді виявляв неприпустиму доброту і м'якість. Інакше Жорику-кримінальнику грюкати б по зонах казанками.

Коли справа доходить до Власова, то йому згадують все. Починають з морального стану. Заступник командувача фронту Власов мав ППД! Це треба ж до такого дійти! «Військово-історичний журнал» не посоромився публікувати особисті листи жінки, яка була з Власовом в оточенні і вирвалася з нього, пройшовши пішки ворожими тилами від Києва до Курська. Яке відношення до військової історії мають особисті стосунки чоловіка і жінки? Але наші історики в погонах торжествують: ось, читайте, милуйтеся!

При цьому ніхто не пише про те, що Власов свою ППД незаконно провів в офіцери і нагороджував бойовими орденами за статеві подвиги. Якщо б таке сталося, то неодмінно пригадали б.

Але ось ще один генерал. Рангом трохи вищий - командувач фронту Жуков.

Листів його ППД ніхто чомусь не публікує і Жукова не викриває.

У Власова - морально-побутове розкладання, а в Жукова — роман.

Власов нахабно співжив, а Жукова фронтова любов зігрівала, допомагала йому в скрутну хвилину, надихала на подвиги і звершення.

Донька стратега Елла Георгіївна розповідає про найвищі моральні якості свого батька: «Повинна сказати, що батько вкрай негативно ставився до розлучень, вважав, що сім'я повинна бути одна на все життя. Пам'ятаю такий епізод. Одного разу, під час перебування міністром оборони, він підвозив мене з дачі в Москву. На Рубльовському шосе перед шлагбаумом на залізничному переїзді наша машина зупинилася поруч з машиною Н.А. Булганіна, де, окрім нього, перебувала якась жінка. Чекати біля переїзду довелося досить довго. Відкривши дверцята машини, Булганін привітався з батьком і запитав, з ким він їде. Батько відповів, що з донькою, і, в свою чергу, запитав: «А з тобою хто в машині?» «А це .. - Булганін забарився, - моя Лідія Іванівна».

Я була неприємно здивована, оскільки добре знала дружину Булганіна Олену Михайлівну... За вечерею я стала розпитувати батька про ранковий епізод. У відповідь він вибухнув гнівною тирадою на адресу людей, які, проживши багато років з дружинами, що ділили з ними всі тяготи і злигодні, міняють їх на молодих. “Мало що може бути, - казав він, - але сім'ю руйнувати не можна”» (Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. С. 122-123).

Так, Жуков був нетерпимий до чужих недоліків. Але коли він «вибухав гнівними тирадами» на адресу тих, хто змінює старих дружин на молодих, у нього вже була паралельна дружина Галина, та сама, на якій він незабаром одружився, вигнавши стару дружину. І з нею, з підпільно-паралельною, а не з законною дружиною міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Жуков їздив відпочивати в Болгарію, демонструючи молодшим братам по класу свободу комуністичних звичаїв. Різниця у віці - рівно 30. І в них була позашлюбна донька Марія.

У «Спогади та роздуми» Жуков включив фотографію, на якій зображені три його доньки. Цей знімок «став свого роду документом, що засвідчує наявність трьох доньок, яких батько хотів бачити поруч із собою: Ери, Марії і мене. Про четверту доньку Маргариту, яка несподівано для нас спливла на поверхню, розмов тоді не було і близько» (Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. М., 1996. С. 163).

В особистих стосунках Жукова я ритися не має наміру. Це непролазна бруд. Я тільки вказав на його чисто комуністичну нетерпимість до фактів морально-побутового розкладання навколишніх осіб.

Ця остання молода дружина й підставила Жукова, вимагаючи у Брежнєва зайвий квиточок. І стратег розплакався.