Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. У вирі пророцтв 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

357
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. У вирі пророцтв" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 144 145 146 ... 148
Перейти на сторінку:
чаклунів у Архарських горах, і ми з ними швидко порозумілися. Тут вам дуже пощастило, принце. Якби я забарилася ще на кілька днів, хвороба звела б вас у могилу. Майстер Ейнар був сповнений рішучості позбутися вас.

Лаврайн утупився в Йорверта.

— Чим я вам заважаю? — мало не благально запитав він. — Я ж…

— Так, ви вже говорили, — грубо урвав його Йорверт. — Але нас не влаштовують ваші дії. Я повів людей у гори не для того, щоб спокійно відсидітись там до весни. Ми мали битися з поборниками, знищувати їх цілими загонами, щоб про наше постання говорили по всьому Лахліну. А з вашої ласки ми вже четвертий тиждень байдикуємо — бо ви, бачте, запропонували нам мирну угоду.

Молодий принц скрушно зітхнув.

— Так само кажуть і деякі фанатики з мого оточення. Вони, звичайно, не звинувачують мене у змові з чаклунами… — Лаврайн перервався, щоб прокашлятися. Він кашляв досить довго й надсадно, а потім сказав: — І справді стає легше. Ваш еліксир, пані, просто чудодійний… Ні, в цьому мене не звинувачують. Але за спиною подейкують, що я злякався сили чаклунів, не хочу з ними заводитись… Та хіба ж вас можна не боятися! Той… як там його… Фейлан витяг мене з Вежі Елдиґар, ви залюбки вбиваєте старших поборників у їхніх палацах, а от зараз потрапили до мене, проминувши всю охорону… Я ж не самогубця.

— Вас не чіпатимуть, — пообіцяла Ґлиніш. — Тільки виконуйте наші вказівки, і все буде гаразд. Насамперед, уже завтра ви оголосите, що переглянули своє рішення. Мовляв, перед лицем смерті збагнули свою помилку, а ваша хвороба була знаком з Небес, що не можна нехтувати бунтом чаклунів та єретиків, його треба негайно придушити. І якнайшвидше відрядите поборчі війська на штурм табору повстанців.

— А що мені за це буде?

— Ми подаруємо вам життя, — буркнув Йорверт. — Невже цього мало?

— Крім того, — додала Ґлиніш, — я ґарантую вам захист від гніву короля Імара. Хоч він і відкинув нашу пропозицію, ми все одно робимо на нього ставку і сподіваємось домовитися з ним. А тоді й пояснимо йому, що ви були на нашому боці й допомагали нам у цій війні. Діяли, як наш союзник на чолі ворожого війська.

— А якщо ви не зможете домовитись?

— У такому разі, королем нового Лахліну стане хтось інший, — багатозначно відповіла жінка. — Той, з ким ми знайдемо спільну мову. Так чи інакше, вам не варто боятися, що королівський указ про вашу страту буде коли-небудь виконано… Звісно, за умови цілковитого послуху з вашого боку. Ви ж розумна людина, принце, і маєте усвідомлювати, що це єдиний для вас порятунок.

— Так, пані, — приречено відповів Лаврайн. — Я це усвідомлюю.

— Отже, завтра ви зробите свою заяву і віддасте наказ про приготування до походу в гори. Якщо це станеться, то вже третього хверода про зустріч із вами попросить оцей юнак. — Ґлиніш вказала на Ківана, який протягом усієї розмови мовчки тримав ліхтар. — Гарненько запам’ятайте ім’я: Ківан аб Ридерх О’Міредах. Ви його приймете, і він розповість вам про свої клопоти з батьківським спадком, про безчесність та продажність королівських суддів, про марні намагання знайти справедливість у Імара аб Ґалвина, який навіть не захотів з ним зустрітися. Своїм указом ви відновите Ківана в усіх законних правах, а його самого залишите при собі. Це ні в кого не викличе питань, бо у вашому оточенні не так багато справжніх лордів-землевласників — переважно вони воліють відсиджуватись у своїх маєтках і вичікувати, поки ситуація остаточно проясниться.

Лаврайн зміряв хлопця зацікавленим поглядом.

— Він теж чаклун?

— Так, і досить сильний, — сказав Йорверт. — Це я попереджаю про всяк випадок, щоб вам не спало на думку утнути якусь дурницю.

— Не утну, майстре Ейнаре, — квапливо запевнив його Лаврайн. — Я ж собі не ворог.

Ґлиніш кивнула:

— Будемо сподіватися, що ви й справді такий розважливий, яким здаєтесь. Лорд Ківан виступатиме зв’язковим між нами, переказуватиме вам наші розпорядження й допомагатиме з їх виконанням.

— Тобто, керуватиме мною?

— Радше наглядатиме за вами, — зробила уточнення Ґлиніш. — Це все, принце, нам уже час прощатися. Бо, чого доброго, ваші слуги занепокояться, що так довго не чути вашого кашлю, і ще зайдуть сюди. Тоді нам доведеться їх убити — а це зовсім небажано. Зараз ви заснете, будете спати міцно та спокійно до самого ранку. І прокинетесь уже здоровим.

— Добре, пані, — слухняно мовив Лаврайн, улігшись на подушку. — Хоча ні, стривайте! Ще одне.

— Прошу?

— Ви ж розумієте, як буде важко звільнити Лахлін від Конґреґації? Для цього мало перебити всіх поборників. На зміну їм з’являтимуться нові й нові. Конґреґація живе в головах людей — і в цьому її найбільша сила.

Ґлиніш пильно подивилася на нього.

— Так, принце, я розумію. І запевняю вас, що ми готові зітнути стільки голів, скільки буде потрібно для того, щоб решта лахлінців забули й думати про Конґреґацію.

Із цими словами вона наслала на Лаврайна сонні чари. Його тіло миттю розслабилось, очі заплющились, і він поринув у глибокий сон. Ґлиніш була не лише могутньою, а й надзвичайно майстерною чаклункою, і кожна, навіть найпростіша її маґічна дія відзначалася неймовірною ефективністю та досконалістю. І хоча п’ять останніх років Йорверт мешкав у Кованхарі, світовому центрі чаклунства, досі він зустрів лише трьох людей, які вміли так вишукано чарувати. Одним з них був Ярлах аб Конал.

Загорнена в чорне постать, що весь цей час ховалася за шафою, вийшла на середину кімнати й відкинула з голови каптур. Йорверт повернувся до неї.

— І що ви думаєте, пані?

— Лаврайн був щирий, — відповіла Елвен. — Наляканий, але щирий. Я ж казала, що йому вистачить розуму збагнути всю серйозність і безвихідність ситуації. Чоловіки з роду О’Тигелвах завжди відзначалися розсудливістю та вмінням пристосовуватися до обставин. Дубоголовий

1 ... 144 145 146 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. У вирі пророцтв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. У вирі пророцтв"