Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

— Віденській декларації та Програмі дій, прийнятій на Всесвітній конференції з прав людини 25 червня 1993 року, за якою кожній державі необхідно належним чином фінансувати установи, зайняті відправленням правосуддя (пункт 27);

— Рекомендації № (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року, згідно з якою для створення відповідних умов праці, які дозволять суддям ефективно працювати, необхідно укомплектувати штати достатньою кількістю суддів, а також надати в розпорядження суддів допоміжний персонал та відповідне обладнання, зокрема засоби для діловодства та зв’язку, з тим, щоб вони могли діяти ефективно та без невиправданих затримок (пункти «а», «d» принципу III).

Виходячи з вищезазначеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що у законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені окремими рядками щорічні видатки на утримання кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів.

Тож саме на виконання наведеного Рішення КСУ у коментованому Законі «Про судоустрій і статус суддів» було закріплено норми, за якими:

— фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України;

— від імені держави забезпечення фінансування судів здійснюють Кабінет Міністрів України шляхом розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та Верховна Рада України шляхом затвердження Державного бюджету України виключно законом України, здійснення контролю за його виконанням і прийняття рішення щодо звіту про його виконання. При цьому Кабінет Міністрів України зобов’язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачати окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначати такі видатки у Державному бюджеті України;

— у Державному бюджеті України мають визначатися окремо для всіх судів України видатки на їх утримання не нижче рівня, що надає можливість незалежного здійснення правосуддя, з подальшим забезпеченням повного і своєчасного виділення таких видатків;

— органи виконавчої влади беруть участь в організаційному забезпеченні функціонування судів і діяльності суддів у випадках та в порядку, передбачених Конституцією України та законами України.

1. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.

Фінансування судів загальної юрисдикції здійснюється на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, які затверджуються у встановленому порядку, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік. Кошторис суду є основним плановим документом, який надає йому повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання судом своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. План асигнувань — це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття судом зобов’язань протягом року.

Встановлюючи порядок фінансування судів, Закон, в основному, відносить його до норм, передбачених у Бюджетному кодексі України. Особливості, пов’язані з фінансуванням судів, викладено у коментованій статті. Кошториси Конституційного Суду України та кожного суду загальної юрисдикції затверджується головами зазначених судів.

Організація цієї роботи, крім Бюджетного кодексу України, регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», наказом Міністра фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету», наказом Державного казначейства України «Про затвердження Порядку касового виконання державного бюджету за видатками» та іншими нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України відкриває головному розпоряднику коштів зведені особові рахунки та/або особові рахунки для зарахування виділених коштів. Виписка з особового рахунка або зведеного особового рахунка надається головному розпоряднику коштів, на підставі якої головний розпорядник протягом одного робочого дня готує розподіл коштів та/або платіжне доручення на перерахування коштів.

Законом встановлено, що органами Державного казначейства України видатки на утримання судів перераховуються не пізніше 10-го числа кожного місяця на рахунки Конституційного Суду України та кожного суду загальної юрисдикції (головних розпорядників бюджетних коштів) та на рахунки Державної судової адміністрації і її територіальних управлінь для фінансування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету відповідно до ст. 46 Бюджетного кодексу України, зокрема: витрати Державного бюджету можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період; щомісячні видатки Державного бюджету не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених на попередній бюджетний період, крім окремих випадків, тощо. Забороняєтеся лише провадити капітальні видатки до прийняття закону про Державний бюджет