Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Каладін пропхався до аптеки, двері якої з грюкотом зачинилися за його спиною. Як і під час першого візиту, старий фармацевт прикинувся немічним і йшов, опираючись на ціпок, аж доки не впізнав Каладіна. Після цього він трішки підтягнувся.

— А, це ти.

Минуло ще дві довгі доби. Удень вони працювали й тренувалися — Тефт і Скеля тепер вправлялися разом з ним, — а вечорами ходили до ближнього провалля, де зі схованки в розколині діставали тростини й годинами вичавлювали з них молочко. Минулого вечора Ґаз помітив, як вони спускалися на плато, тож тепер сержант мостонавідників точно щось підозрював. Але цьому не можна було зарадити.

Того дня Четвертий міст брав участь у вилазці. На щастя, вони дісталися на місце раніше за паршенді, і жодна з команд обслуги не втратила й людини. Проте для регулярної армії все склалося не настільки добре. Під натиском паршенді алетійські ряди зрештою подалися, і мостонавідникам довелося доправляти назад до табору стомлених, злих, деморалізованих солдатів.

В очах Каладіна туманилося від утоми: вичавлювати з тростин молочко доводилося до глупої ночі. У животі постійно бурчало, оскільки він отримував обмаль необхідної їжі: командир ділився пайкою з двома пораненими. Але того дня все це мало скінчитися. Аптекар пройшов за прилавок, а Каладін підступив до нього з другого боку. У приміщення стрілою влетіла Сил, на ходу перетворюючись із маленької стрічки світла на дівчину. Прокрутивши гідне акробата сальто, вона граційно опустилася на стіл.

— Чого тобі? — запитав аптекар. — Знову бинтів? Що ж, я міг би…

І замовк, коли Каладін гучно поставив на стіл середніх розмірів пляшку з-під спиртного. Хоча шийка й була надбита, її все ж вдалося заткнути. Мостонавідник витягнув корок, і всередині завиднівся молочно-білий сік мáківниці. Першу партію зібраної рідини він витратив на рани Лейтена, Даббіда та Гоббера.

— Що це? — запитав старенький аптекар, поправляючи окуляри й нахиляючись ближче. — Випити пропонуєш? Я тепер гіркої в рот не беру. Погано для шлунка.

— Це не алкоголь. Тут сік мáківниці. Ви сказали, що він дорого коштує. А якщо так, то скільки ви заплатите мені за нього?

Фармацевт закліпав очима, а тоді нахилився ще ближче й принюхався до вмісту пляшки:

— Де ти його взяв?

— Зібрав із тростин, що ростуть за межами табору.

Вираз аптекаревого обличчя спохмурнів. Дідок знизав плечима:

— Боюся, він нічого не вартий.

— Що?

— Сік диких рослин не досить сильнодіючий, — аптекар закоркував пляшку. Будівля затряслася від вітру, що задував з-під дверей, змішуючи запахи численних пігулок і зміцнювальних засобів, якими той торгував. — Від нього практично ніякої користі. Можу дати тобі дві світломарки, і вважай це щедрою пропозицією. Мені доведеться перегнати його, і тоді, якщо пощастить, я отримаю ложку-другу справжніх ліків.

«Дві марки! — подумав Каладін у відчаї. — І це за три дні роботи, упродовж яких ми гарували, мов прокляті, щоночі уриваючи всього по кілька годин на сон? І все це заради того, що вартує хіба кількаденної платні?»

Але ж ні. На ранах Лейтена сік спрацював: гнилокузьки розбіглися й зараження відступило. Каладін примружив очі, а фармацевт видобув з гамана дві марки й поклав їх на стіл. Як і більшість сфер, з одного боку вони були трішки приплюснуті, щоб не скочуватися долі.

— А знаєш, — сказав аптекар, потираючи підборіддя, — дам-но я тобі три, — і вийняв ще одну марку. — Дивитися не можу, як усі твої старання йдуть прахом.

— Каладіне, — обізвалася Сил, придивляючись до аптекаря, — щось він нервується. Гадаю, бреше!

— Я знаю, — відказав той.

— Що-що? — не зрозумів дідок. — Коли ти знав, що він нічого не вартий, то нащо ж витратив на нього стільки сил?

І потягнувся до пляшки. Каладін перехопив його руку.

— А знаєте, з кожної тростини ми отримали по дві краплі, а то й більше.

Фармацевт нахмурився.

— Минулого разу, — продовжив мостонавідник, — ви сказали, що моє щастя, якщо з кожної тростини я зможу видобути хоч по краплі. І пояснили, що саме тому сік мáківниці такий дорогий. Але не згадували про те, що в «диких» він слабший.

— Ну, я ж не думав, що ти підеш їх збирати, а тоді спробуєш… — і змовк, щойно Каладін глянув йому в очі.

— В армії цього не знають, еге ж? — запитав той. — Навіть не підозрюють, наскільки цінні трави ростуть за два кроки від табору. А ви їх збираєте, продаєте сік та натоптуєте калитку, бо антисептика воякам треба до холєри.

Старий аптекар вилаявся, відсмикнувши руку.

— Не розумію, що ти таке мелеш.

Каладін забрав пляшку назад.

— А якщо я піду до санітарного намету й розповім там, де взяв ось це?

— У тебе його відберуть! — миттю відказав дідок. — Не будь дурнем, хлопче. На тобі тавро раба. Вони подумають, що ти десь поцупив цю пляшку.

Каладін розвернувся, збираючись іти.

— Я заплачу тобі небомарку, — вичавив провізор. — Це половина тієї суми, яку я запросив би з військових за таку кількість соку.

Каладін обернувся:

— Ви здираєте з них дві небомарки за те, що можна зібрати за кілька днів?

— Не один я такий, — насупившись, відповів старий. — Будь-хто з аптекарів зажадав би стільки ж. Ми якось влаштували зустріч, на якій домовилися про справедливу ціну.

— І як же це така ціна вийшла у вас «справедливою»?

— Нам треба якось заробляти на прожиття у цій забутій Всемогутнім землі! Відкрити крамницю, утримувати її та себе, найняти охорону — усе це коштує грошей.

Покопирсавшись у капшуку, він видобув звідти сферу, яка світилася темно-синім. Сапфірова сфера вартувала у двадцять п’ять разів більше діамантової. А оскільки Каладін заробляв одну діамантову марку за день, небомарка дорівнювала його платні за півмісяця. З іншого боку, рядовий темноокий солдат щодня отримував п’ять світломарок, тож для нього це був тижневий заробіток.

Колись це здалось би Каладінові чималими грішми. Тепер же це був цілий статок. Та все ж він вагався.

— Я повинен виказати вас. Через вашу жадібність гинуть люди.

— А по-моєму, усі живісінькі, — відказав фармацевт. — Для великих князів це більш ніж посильна сума, беручи до уваги, які гроші вони загрібають на цих плато. Ми забезпечуємо їх пляшечками з соком за першою ж вимогою. Єдине, чого ти