Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

До речі, через цей стіл між Голлі й Джорджем спалахнула суперечка. Голлі наполягала, щоб ми прибрали зі стола нашу «скатертину мислення»: вона, мовляв, з її нотатками, начерками й карикатурами скидається на стіну в громадській убиральні і завдає їй, тобто Голлі, моральної шкоди. Натомість вона пропонувала застелити стіл новою, чистою й накрохмаленою скатертиною. Джордж уперто відмовлявся: сьогодні за сніданком він почав малювати в кутку скатертини цікаву схему й не бажав, щоб її чіпали. Врешті Джордж виявився наполегливішим і домігся свого.  

Опівдні все було готово. Стіл угинався під смаколиками. чайник теж от-от мав закипіти. Голлі знімала з їжі останні обгортки. Череп у склянці, коли Голлі випадково позирала на нього, корчив дикі гримаси й вибалушував очі. Врешті наша помічниця з його вини впустила дві вазочки з горішками й одну з салатом по-грецьки, після чого череп відправили до мене на горище. Останнім з’явився Локвуд. що перед тим відповідав у конторі на численні телефонні дзвінки, й ми нарешті сіли обідати.  

Локвуд був у чудовому гуморі, аж променів радощами. Я пам’ятаю, як він сидів за столом і робив собі величезний бутерброд із сосискою й чипсами. Пам’ятаю, як в очах Голлі промайнув жах, коли він вирішив покласти на це диво ще й листочок петрушки, водночас розповідаючи про наших майбутніх клієнтів. Як і в кожного з нас, на обличчі в нього ще залишалися сліди останньої пригоди — шрам на чолі, садно на щоці, подряпини, зморшки під очима, — проте все це незрозумілим чином лише додавало йому бадьорості та енергійності.  

Джордж так само радів і однією рукою далі креслив свою схему, а другою тим часом вантажив до рота фаршировані яйця по-шотландськи. Йому все кортіло розрізати й порозкладати по тарілках шоколадний торт, однак Локвуд оголосив, що ми залишимо його до чаю.  

Що ж до Голлі, то вона знов увійшла у звичну колію. Свіженька, бездоганно вбрана, вона з поблажливою усмішкою спостерігала за нашим обідом і водночас ніби трішки сторонилась його. Піддавшись на Джорджеві умовляння, вона наважилася скуштувати одне маленьке яєчко по-шотландськи. та здебільшого, як і завжди, їла горішки, родзинки, трохи салату по-грецьки й пила мінеральну воду. Мене чомусь навіть тішила така її відданість своїм правилам. У цьому було щось певне та надійне.  

А я? Так. я теж там була. їла й пила разом з усіма, та думки мої снувались далеко від нашої кухні. Втамувавши перший голод, ми вкотре заходились гортати ранкові газети, які Голлі поклала на стіл біля Локвудової тарілки.  

— Щоразу, коли бачу цей репортаж, не можу повірити в наше щастя. — зізнався Локвуд. — А якщо додати сюди звіти про карнавал на Стренді, то вийде, що ми з вами понад тиждень не сходимо з перших шпальт.  

Голлі кивнула:  

— 1 наш телефон дзвонить без упину. Всім потрібні «Локвуд і К°». Варто, мабуть, поміркувати над тим. щоб розширити штат.  

— Щодо цього я хотів би порадитись, — Локвуд умочив скибку огірка в соєву підливу. — Наступного тижня я зустрічаюсь із Пенелопою Фіттес. Вона запрошує мене поснідати разом з нею. Мабуть, для того, щоб подякувати за нашу роботу під час карнавалу, але все ж таки... Спробую її про дещо розпитати. — він усміхнувся. — Ви вже читали, що вона називає нас «однією з найкращих агенцій»?  

— А як вам інспектор Барнс? — додав Джордж. — Як це там?.. Ось: «Іфупа талановитих юних агентів, якими я маю честь керувати». От уже нахаба!  

Локвуд захрумтів огірком:  

— Барнс просто в своєму репертуарі.  

— І не тільки він! — Джордж тицьнув пальцем у газету. — Журналісти так само! Пишуть про Кіпса чи не вдвічі більше, ніж про тебе.  

— Ну, це просто щоб потішити його. Правду кажучи, він серйозно допоміг нам і цілком заслуговує на такі схвальні відгуки. До речі, ви чули, що його підвищили? Він тепер, здається, начальник сектору... так, Люсі? Це ж ти розповідала мені!  

— Начальник відділу в агенції «Фіттес», — пояснила я.  

— Отож-бо. Нагороджений самою Пенелопою Фіттес. Це, одначе, йому не завадило накинутись на мене через те, як ми врешті-решт повелися із залою кістяків. Він просто не тямив себе з люті, що агенти «Ротвела» не пустили туди нікого з його людей. І  

—А ти тут до чого? Хіба