Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Не чіпай його, — сказав другий. — Уб'єш, коли приїдемо.

— Він зіпхнув за борт мій автомат, — сказав Роберто.

— Гроші ми вже маємо. Навіщо тобі тепер автомат? На Кубі цього добра скільки хоч.

— Затямте мої слова, ми будемо дурнями, якщо не вб'ємо його зараз. Затямте. Дайте мені пістолет.

— Ет, заткнися. Ти п'яний. П'яному тобі завжди хочеться кого-небудь убити.

— Випий, — сказав Гаррі, дивлячись понад сірими хвилями Гольфстріму туди, де червона куля сонця торкнулася води. — Он дивись. Коли сонце зовсім сховається, вода зробиться ясно-зеленою.

— Ти мені зуби не заговорюй, — сказав мордатий кубинець. — Гадаєш, це тобі зійде з рук?

— Я куплю тобі новий автомат, — сказав Гаррі.— На Кубі він коштує всього-на-всього сорок п'ять доларів. Не гарячкуй. Вам тепер нема чого боятися. Літак берегової охорони вже не прилетить.

— Я вб'ю тебе, — сказав Роберто, міряючи Гаррі поглядом. — Ти зробив це навмисно. Ти для цього й затіяв оту мороку з трупом.

— А яка тобі користь убивати мене, — сказав Гаррі.— Як уб’єш, хто ж довезе вас до Куби?

— Я мав би застрелити тебе на місці.

— Тихо, заспокойся, — сказав Гаррі.— Я тим часом гляну на двигуни.

Він відчинив люк, заліз досередини, підкрутив маслянки на двох сальникових коробках, перевірив долонею, чи не перегріваються двигуни, а тоді доторкнувся рукою до приклада «томпсона». «Ще рано, — подумав він. — Так, зарано. А з отим мені здорово пощастило. Елбертові однаково, Елберт мертвий. Принаймні його старій не доведеться витрачатись на похорон. А з тобою, падло мордате, я поквитаюсь. Мордате падло, катюго. Господи, що б я з ним зараз зробив! Ну, та нічого. Ще зроблю».

Він випростався, виліз і зачинив дверцята.

— То як воно? — спитав він Роберто. Він поклав руку на його гладке плече. Мордатий кубинець подивився на нього, але промовчав.

— Бачив, як позеленіла вода? — спитав Гаррі.

— Котися ти, — сказав Роберто. Він і п'яний був підозріливий і якимось тваринним чуттям відчував, що сталося щось лихе.

— Давайте-но тепер я посиджу, — сказав Гаррі хлопцеві, що сидів за штурвалом. — Як вас звуть?

— Звіть мене Еміліо, — сказав хлопець.

— Якщо хочете їсти, зайдіть до каюти, — сказав Гаррі.— Там є хліб, консерви. Можете й каву зварити.

— Кави мені не хочеться.

— Тоді я сам потім зварю, — сказав Гаррі.

Він сидів за штурвалом і, поглядаючи на вже освітлений лампочкою компас, тримав човен точно по курсу на легких попутних хвилях і дивився, як на море спадає ніч. Ходових вогнів він не вмикав.

«Гарна була нічка, — думав він. — Такої нічки добре переправлятися. Як тільки споночіє, треба буде взяти трохи на схід. Бо інакше за годину побачимо вечірню заграву над Гаваною. Як не за годину, то щонайбільше за дві. А тільки цей сучий син помітить заграву, то знову захоче порішити мене. Добре все-таки, що вдалося скинути автомат. Це мені неабияк пощастило. Цікаво, що там Марія зготувала на вечерю. Уявляю, як вона хвилюється. Певно, й їсти не може. Цікаво, скільки ж грошей хапнули ці бандюги. Дивно, що вони й досі їх не полічили. Гарненький мені спосіб здобувати гроші на революцію. От і зрозумій цих кубинців.

Ото вже гад цей Роберто. Ну нічого, я йому сьогодні покажу. Покажу будь-що. Хоча бідоласі Елберту цим уже, звісно, не зарадиш. Страшно згадати, як я його перекидав через борт. Сам не знаю, як таке спало мені на думку».

Він запалив у темряві сигарету.

«Поки що все складається нівроку, — думав він. — Все складається краще, ніж я сподівався. А хлопчик цей і справді непоганий. От якби вдалось отих двох умостити рядочком. Якби вдалося їх усіх зібрати в одному місці. Що ж, тепер головне — не ловити гав. Чим несподіванішим воно для них буде, тим краще. Чим спокійніше вони себе тим часом почуватимуть, тим краще.

— Хочете бутерброда? — спитав хлопець.

— Дякую, — сказав Гаррі.— А своєму приятелеві дали?

— Він п'є. їсти не буде, — сказав хлопець.

— А ті двоє?

— У них морська хвороба, — сказав хлопець.

— Сьогодні гарна нічка для переправи, — сказав Гаррі. Помітивши, що хлопець не дивиться на компас, він і далі відхилявся від курсу на схід.

— Все було б чудово, — сказав хлопець, — якби не те, що сталося з вашим помічником.

— Він був добрий чоловік, — сказав Гаррі.— В банку хто-небудь постраждав?

— Так. Адвокат. Як же його звали… Ага, Сіммонс.

— Убитий?

— Здається.

«Так, — подумав Гаррі.— Містер Губань. На що він в дідька сподівався? Невже гадав, що на нього ще не вилито кулі? Ось як виходить, коли людина переоцінює себе. Ось як буває, коли людина пробує пошити в дурні відразу всіх. Ех, містере Губань. Прощавай, містере Губань».

— Як же це його вбили?

— Ви й самі можете здогадатися, — сказав хлопець. — Це зовсім не те, що з вашим помічником. Його мені справді жаль. Розумієте, Роберто в душі зовсім не зла людина. Просто на даному етапі революції не можна інакше.

— Та, мабуть, він непоганий хлопець, — сказав Гаррі, а сам подумав: «Послухай, як у тебе язик повертається? Твій язик не має совісті. Але мені треба прихилити до себе цього хлопця, на випадок, якщо…»

— А яку, власне, революцію, ви зараз готуєте? — спитав він.

— Ми єдина справді революційна партія, — відповів хлопець. — Ми хочемо покінчити з усіма старими політичними діячами, з американським імперіалізмом, який нас душить, з тиранією вояччини. Ми хочемо розпочати все з початку й надати всім однакові можливості. Ми хочемо визволити з рабства диаргов — наших селян — і поділити великі цукрові плантації між тими, хто їх обробляє. Але ми не комуністи.

Гаррі перевів погляд з компаса на нього.

— І що ж ви вже встигли?

— Ми саме збираємо гроші на боротьбу, — відповів хлопець. — Для цього нам доводиться вдаватись до методів, яких ми потім не будемо застосовувати. І користуватися послугами людей, з якими потім не матимемо нічого спільного. Але мета виправдовує засоби. В царській Росії теж доводилося робити таке.

«Радикал, — подумав Гаррі.— їй-богу, справжній радикал».

— Що ж, мені подобається ваша програма, — сказав він. — Бо бачу, що ви хочете допомогти робочій людині. Я он сам скільки разів страйкував, коли в нас у Кі-Уесті ще були сигарні фабрики. Я був би все для вас зробив, якби знав, хто ви такі.

— Нам багато хто хотів би допомогти, — сказав хлопець. — Але на даному етапі нашого руху ми ще не можемо нікому довіряти. Мені дуже прикро, що без теперішнього етапу не обійтися. Я ненавиджу терор. І мені страшенно неприємно, що доводиться роздобувати