Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Чого ж, уявляю, — сказав Гаррі.

— Ні, уявити собі це неможливо. Над усім островом, аж до найглухішого закутня, панує кривава тиранія. Трьом чоловікам не можна збиратися разом на вулиці. Куба не має зовнішніх ворогів, їй непотрібне військо, а проте вона утримує двадцятип'ятитисячну армію, і ця армія, від капралів і вище, висмоктує з народу кров. Навіть кожен рядовий, і той тільки й думає, щоб урвати собі шмат. А ще ж створено і резервний корпус, до якого прийнято всіх шахраїв, бандитів та, донощиків, що залишилися від часів Мачадо. І те, чим гребує регулярна армія, підмітають вони. Наше найперше завдання — позбутись армії. Раніше нами правили за допомогою кийків. Тепер нами правлять за допомогою гвинтівок, пістолетів, кулеметів та багнетів.

— Так-так, справи кепські,— сказав Гаррі, тримаючи руку на штурвалі й ще трохи збочуючи на схід.

— Кепські — не те слово, — сказав хлопець. — Я люблю свою нещасну батьківщину й ладен на все, аби визволити її від цієї тиранії. Я знаю, те, що я роблю, — страшне. Але я ладен робити і стократ страшніше.

«Піду вип'ю, — подумав Гаррі.— Яке мені в біса діло до його революції? Чхав я на його революцію. Щоб допомогти робочій людині, він грабує банк і вбиває спочатку того, хто йому в цьому підсобляв, а потім убиває ще й бідолаху Елберта, який зроду мухи не скривдив. Він убиває того ж робітника, та хіба думає про це? Хіба думає, що сиротить дітей? Кубою правлять такі самі кубинці. Вони всі там ладні одне одного купити, продати і з багном змішати. Тож і дістається їм по заслузі. І нехай вони котяться зі своїми революціями. Я знаю одне: на руках у мене родина, і я не можу її прогодувати. А він мені торочить про революцію. Котися ти зі своєю революцією».

— Так, справи кепські,— сказав він хлопцеві.— Потримайте-но штурвал. Я на хвилинку, — піду вип’ю.

— Давайте, — сказав хлопець. — А курс який?

— Двісті двадцять п’ять, — відповів Гаррі.

Вже споночіло, і тепер, коли вони ввійшли в Гольфстрім, почалася справжня хитавиця. Він пройшов повз обох кубинців, що лежали на сидіннях, і перейшов на корму, де на рибальському стільці сидів Роберто. За кормою, невидима в темряві, вирувала вода. Роберто сидів, поклавши ноги на другий стілець, який повернув сидінням до себе.

— Дай-но мені ковтнути, — сказав Гаррі.

— Згинь, — хрипко відповів мордатий. — Це моє.

— Гаразд, — сказав Гаррі й пішов по другу пляшку. Внизу, в темряві кокпіта, він затис пляшку під пахвою обрубком пра-бої руки, вийняв корок, що його Фредді витяг і знову вставив, і випив.

Ну, мабуть, уже час, сказав він собі. Далі зволікати не можна. Хлопчик висповідався. Мордатий зшився. Решта двоє лежать пластом. Так, мабуть, пора.

Він знову випив, ром зігрів і підбадьорив його, але він усе 'ще відчував холод і порожнечу під грудьми. Всередині у нього все захололо.

— Вип'єте? — спитав він у хлопця, що сидів за штурвалом.

— Ні, дякую, — відповів хлопець. — Я не п'ю.

При світлі компасної лампочки Гаррі побачив, як він усміхнувся. Гарний хлопчик, що й казати. І такий чемний.

— А я вип'ю, — сказав Гаррі. Він добряче ковтнув, але ром не розтопив відчуття пронизливого холоду, що ширилося всередині й уже заповзало в груди. Він поставив пляшку на підлогу кокпіта.

— Ідіть весь час тим самим курсом, — сказав він хлопцеві.— Я огляну двигуни.

Він розчинив дверцята люка й зійшов униз. Потім зачинив дверцята за собою й замкнув ізсередини довгим гаком, що утоплювався в отворі в настилі. Схилившись над моторами, він здоровою рукою помацав труби водяного охолодження й циліндри, поклав долоню на один сальник, потім на другий і на обох підкрутив на півтора оберта маслянки. Ну, годі зволікати, сказав він собі. Годі зволікати, чуєш? Де твої оті самі, що в них твоя сила? Мої оті самі аж під горло підкотило, подумав він.

Він виглянув з люка. До обох сидінь над паливними баками, на яких лежали кубинці, він міг би, напевно, доторкнутися рукою. Хлопець сидів спиною до нього на високому стільці, чітко окреслений у світлі компасної лампочки. Гаррі повернув голову і на кормі, на чорному тлі води, побачив Роберто; той сидів, розкинувшись, на стільці.

«У магазині двадцять один патрон — це щонайбільше чотири черги по п'ять, — думав він. — Тобто натиснув — і палець з гачка. Ну, гаразд. Гайда. Візьми себе в руки, слинько нещасний. Ет, ще б один ковточок, га? Ні, тепер уже обійдешся». Він потягся лівою рукою вгору, відстебнув петлю, підставив долоню під спускову скобу, великим пальцем пересунув у бойове положення запобіжник і витяг автомат. Присівши навпочіпки між двигунами, він старанно прицілився в потилицю хлопця, чітко окреслену над освітленим компасом.

У темряві з дула вихопився яскравий сніп вогню, й гільзи застукотіли, відскакуючи від стулки дверцят на корпус двигуна. Перше ніж обм'якле тіло хлопця звалилося зі стільця, Гаррі напівобернувся й випустив чергу в постать на лівому сидінні, наставивши тремтяче, вогнеметне дуло автомата майже впритул, — аж запахло паленим сукном; потім крутнувся і різонув праворуч, у кубинця, що, звісившись на лікті, намагався витягти пістолет. А тоді, низько пригнувшись, подивився на корму. Мордатого там уже не було. Гаррі побачив тільки обриси двох порожніх стільців. Хлопець за його спиною лежав нерухомо. Щодо нього можна не сумніватись. Один із кубинців сіпався на своєму сидінні. Другий — Гаррі бачив краєчком ока — лежав долілиць, напівперехилившись через борт.

Гаррі видивлявся у темряві мордатого. Човен почав кружляти на місці, і на мить у кокпіті стало трохи світліше. Затамувавши подих, він напружив зір. Ото, мабуть, він, ота тінь на підлозі в кутку. Гаррі придивився пильніше; тінь ворухнулася. Так, це він.

Мордатий повз до нього. Ні, до того вбитого, який лежав, перевалившись через борт. По його пістолет. Низько пригнувшись, Гаррі підпустив його, поки не відчув певності, що вже не схибить. А тоді вгатив у нього чергу. При спалаху Гаррі побачив його — він підповзав навкарачки, й коли те «тра-та-та» урвалося і спалах погас, стало чути, як він тіпається в корчах на дні кокпіта.

— Отож-бо, сучий сину, — сказав Гаррі.— Отож-бо, падло мордате.

Холод більше не стискував серце, і, відчуваючи знайомий лункий гул у грудях, він присів навпочіпки й сунув руку під квадратне дерев'яне гніздо паливного бака, по новий магазин. Магазин він дістав, але відчув на руці вологу, що швидко висихала й холодила