Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Дараявуш під новим тронним ім’ям Дарія І взяв круто, здійснив адміністративні реформи (вони забезпечили йому цілісність його володінь), реорганізував та посилив армію, і розпочав завойовувати світ (в світлі тодішніх уявлень про межі світу). Після походів в Індію головним суперником Перської імперії було визнано держави материкової Греції. З неї й почав новий правитель Персії свою експансію на захід. У рамках цієї програми і розпочалася операція здобуття Північного Причорномор’я близько 514–512 рр. до н. е. На території України це був перший воєнний конфлікт, про який ми – завдяки Геродоту та його «Історії» – дещо знаємо. Близьким до істини є і твердження «Історії Української РСР» (Т. І. С. 137):

«Найважливішою подією ранньої історії Скіфії було вторгнення на її територію військ перського царя Дарія І у 513 р. до н. е. Формальним приводом для походу послужило намагання Дарія покарати скіфів за попередні вторгнення в Азію і за поразку, завдану ними мідійцям. Насправді, здійснюючи широку завойовницьку політику на Сході, Дарій мав намір підкорити скіфів, зробити їх своїми данниками і тим самим усунути небезпеку їхнього нового вторгнення».

Головні експедиційні сили очолив сам цар і повів їх від мурів своєї столиці Суз до Босфорської протоки. Там залежні від персів малоазійські греки спорудили понтонний міст. По ньому Дарій переправився з Азії у Європу, з боями пройшов Фракію, підкоряючи місцеві племена (більшість з них, уникаючи сутичок, просто завбачливо розбігалися), вийшов до пониззя Дунаю і ще через один наплавний міст переправився на східний берег ріки, і його передові загони опинилися на скіфській землі. Основна ж маса військ переправлялася через Дунай кілька діб безперервно – такою великою була кількість прийшлих завойовників. Взагалі військо Дарія було важко керованим – через свою кількість, що переходила всякі розумні межі та через багатомовність – до складу імперії входило понад 80 народів загальною кількістю близько 50 мільйонів чоловік. Та ще й дорогою перси, особливо у Фракії, на ходу мобілізовували тлумища народів. Різномовний ґвалт галайстри, у якому трудно було що збагнути на марші, лунав на десятки верст навкруги. На зупинках дими десятків і десятків тисяч вогнищ затуляли небо, жахаючи всіх, хто жив у краях руху персів, і племена розбігалися, ледь загледівши на обрії вдень пилюку, підняту до неба, вночі незліченні вогні багать, яких було, що зірок у небі зоряної ночі…

Основу армії, її ударну силу, надійну і вірну, зрозуміло, складали перси. З них же формувалася й особиста гвардія царя – десятитисячний корпус «безсмертних» (на місце загибелі гвардійця в цьому корпусі відразу ж ставав інший, і гвардія завжди зберігала однакову кількість – 10 тисяч чоловік, – ніби була «безсмертною»).

Загалом військо поділялося на піше й кінне, були ще загони бойових колісниць та, як би ми сьогодні сказали, інженерні підрозділи. Майже всі перські вояки – як ударна і найнадійніша сила – були залучені до походу на Скіфію, на батьківщині залишалися лише окремі малочисельні й другорядні підрозділи.

Точної цифри кількості Дарієвого війська, кинутого на Скіфію, нема, і вочевидь вже ніколи не буде. Різні автори та джерела називають різні дані, але всі вони й нині залишаються вражаючими. За Геродотом, «армія вторгнення» сягала 700 000 воїнів. Щоправда, надто тяжко керувати в поході такою кількістю воїнів та й забезпечувати його всім необхідним, а це в чужих краях зробити було непросто. Тож фахівці вважають, що цифра Геродота – 700 000 воїнів – перебільшена, і перебільшена в кілька разів. Одначе півмільйонна – чи десь близько до цього числа – армія в Дарія могла бути (разом із допоміжними загонами).

Над Скіфією нависла така серйозна і смертельна для всього народу загроза, яка ще ніколи над нею не нависала.

Скіфи забили тривогу, і правителі її оголосили всезагальну мобілізацію до війська всього населення, яке могло тримати в руках зброю (були навіть створені жіночі збройні загони). І все одно степовиків було мало у порівнянні з персами – нині фахівці підрахували, що загальна кількість населення на той час у Скіфії сягала 600–700 тисяч чоловік. Правда, це разом з жінками та дітьми і старими дідами й бабами. Трохи обнадіювало те, що кожен скіф був вправним лучником і добре володів зброєю, отже, ополчення не треба було спеціально навчати, та все ж синам змієногої богині годі було змагатися в кількості з персами. З урахуванням формувань союзників (савроматів, гелонів та будинів) скіфське військо могло сягати не більше 150 тисяч воїнів – проти майже півмільйонної орди Дарія! Можна тільки уявити всю ту серйозність проблеми, що в один день постала перед старшим царем Скіфії Іданфірсом, який став головнокомандувачем, і все тепер залежало від його особистої кмети полководця. Схибити було легко – один невірний вчинок, і прощай воля! Чи зуміє він із значно меншою кількістю воїнів перемогти Дарія, це вже залежало тільки від нього та його таланту. В одну безсонну ніч Іданфірс ще більше посивів.

«До нашого царя прийшла зима і снігом посипала йому голову», – казали скіфи, і це було так: до Іданфірса прийшла зима, хоч він старанно вдавав, що нічого особливого з ним не сталося.

Коли численні вивідники-розвідники (а вони, самі залишаючись невидимими, постійно супроводжували військо Дарія) повідомили свого царя про ту вражаючу кількість перського війська – пішого і кінного, на раді в Іданфірса було прийнято перше і єдино правильне рішення: зважаючи на разючу різницю в кількості збройних сил не на користь скіфів, у відкритий бій з персами не вступати, ніколи і ні за яких умов! Своєю масою