Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Як жив Меценат - річ відоміша, ніж нині я мав би про те розводитись: як прогулювався, яким був розніженим, як хотів показати себе, як хизувався своїми пороками. То що? Хіба його мова не була такою ж вільною, як сам він - розперезаним? Чи його слова не були такими ж незвичними, як його одяг, оточення, дім, дружина? Він був би людиною вельми обдарованою, якби те обдарування повів простішою дорогою, якби не уникав бути зрозумілим, якби не розпливався так бодай у мові. Побачиш тут наче п'яну людину, що говорить заплутано, збивається на манівці, дозволяє собі казна-що. (Меценат, «Про мій спосіб життя»). Що може бути бридкішим, ніж те його писання: «Річка, чиї береги закучерявились лісами, а он, глянь, як човни борознять річище, як, скаламутивши мілину, вони залишають позаду сади»? Або ось таке: «Кучерями жінки вкривається і губами голубить губи, а потім, важко дихаючи, починає - так, закинувши втомлено голову, шаліють володарі лісу». «Непоправна ватага: на бенкетах вони захланно нишпорять, пляшкою спокушають доми, зазіханням проганяють смерть».- «Хтозна, чи сам геній зміг би догадатися, що то його свято,- тоненька нитка воску, скрипучий млин, а домашнє вогнище прикрашають мати або дружина». Хіба, читаючи таке, ти з першого ж слова не зрозумієш, що це той самий, що звик прогулюватися містом у розперезаній туніці (навіть коли він заступав відсутнього Цезаря, умовлений знак(1) отримували від непідпе-резаного вождя), той самий, що на судове засідання, на прилюдний виступ, на будь-яке зібрання з'являвся закутаним у плащ так, що відкритими лишалися лише вуха,- цілком як ті багаті втікачі на мімічних виставах; той самий, хто в розпал громадянської війни, коли місто було сповнене тривоги і всяк був при зброї, ходив собі вулицями у супроводі двох скопців, що були, можливо, більше чоловіками, ніж він сам; той, хто тисячу разів одружувався, хоча весь час мав одну й ту ж саму дружину(2)? Отож усі ті слова, так свавільно поєднані, так недбало розкидані, так зухвало, всупереч будь-яісому здоровому глузду застосовані, всі ті слова, кажу, свідчать про такі ж небувалі, викривлені, дивовижні звичаї, яких дотримувався той чоловік. Найбільше його хвалять за лагідність: він не брав до рук меча, не проливав крові, а своєю могутністю похвалявся хіба в той спосіб, що дозволяв собі власне на таку вільність звичаїв. Але він сам же й зіпсував собі ту славу потягом до ось такої чудернацької мови. Вона й свідчить, що він був розніжений, а не лагідний. Це побачить кожен - із тих його загадкових зворотів, тих несподіваних, наче перевернутих слів, тих дивних думок, нерідко, щоправда, піднесених, які тут же, ще й не домовлені до кінця, никнуть.

Надмірне щастя закрутило йому голову. А це іноді трапляється з вини людини, іноді - з вини самого часу. Коли великий успіх розіллє перед нами всіляку заможність, тоді починаємо старанніше плекати своє тіло; потім клопочемось усіляким начинням; згодом прикладаємось до самого дому: щоб своєю просторістю змагався з обширом сільського угіддя, щоб його стіни ясніли допровадженими з-за моря коштовними видами мармуру, щоб крівля сяяла золотом, а блиск долівки відповідав полискові стелі. Далі розкіш поширюється на гостини; тут ціниться новизна страв і незвичний порядок їх подачі: чим звичайно завершували обід, те подають на початку, що подавали при вході, те дають при виході. Коли душа бере собі за звичку гидувати загальноприйнятим, коли звичне вона вважає нічого не вартим, тоді й у мові шукають чогось нового: то витягують на світло денне застарілі слова, що давно вийшли з ужитку, то вигадують нові чи до невпізнання змінюють старі, або - що нині, власне, почастішало - вершиною майстерності вважають часті й справді зухвалі перенесення значень. Є такі, хто обриває думку, весь поваб своєї мови вбачаючи в тому, що вислів наче повисає в повітрі й слухач має змогу лише здогадуватися, про що йдеться. Є інші - ті все снують кожну свою думку, ніяк не даючи їй закінчитись. А є ще й такі, що не тільки наближаються до помилки (це неминуче, коли хтось береться за якусь велику річ), а й хизуються тією помилкою. Одне слово, де тільки побачиш захоплення зіпсутою мовою, знай: там неодмінно й звичаї пішли далеким від уторованого шляху манівцем. Як розкішність гостин та вишуканість убрань - ознаки хворого суспільства, так і розв'язна мова, якщо вона стає звичною, свідчить, що й душі, з котрих ті слова виходять, пішли до упадку.

Не варто дивуватися, що те зіпсуття мови прихильно сприймається не тільки слухачами грубішого штибу, але і громадою вибагливіших, адже вони різняться між собою тогами, а не поглядами. Можеш радше дивуватися тому, що хвалять не тільки щось хибне, а й самі хиби. Щодо хибного, то воно було завше: захоплюючись навіть най-обдарованішими, на дещо в їхніх писаннях дивимося крізь пальці. Назви мені будь-кого з-поміж найславетніших мужів - і я скажу тобі, що йому вибачив його вік, чого навмисне не помічав. Я вкажу тобі чимало таких, кому хиби не зашкодили; вкажу й таких, кому навіть на користь пішли.

Вкажу тобі, повторюю ще раз, найславніших, гідних подиву мужів; якби хтось захотів щось виправити в них, то звів би нанівець геть усе: хиби настільки тут проникнули в достоїнства, що навіть їх потягли б за собою. Додай і те, що спосіб мовлення не залежить від стійких приписів: їх змінює суспільний звичай, а він ніколи не затримується довго на чомусь одному. Багато хто шукає слів у давніх віках, промовляє мовою Дванадцяти таблиць(3); для них і Гракх(4), і Красс(5), і Куріон(6) - надто вишукані, сучасні, от вони й повертаються до Аппія та Корунканія(7). Деякі інші, навпаки, вдаючись лише до затертого, звичайного вислову, впадають у ницість. І одне, й друге - різного роду зіпсуття, таке ж саме, далебі, як і прагнення користуватися лише яскравими, дзвінкими, поетичними словами, а необхідних слів, які в щоденному вжитку,- уникати. Я сказав би, що тут маємо справу з однаковими помилками. Один пестить себе надміру, другий - надміру недбалий до себе. Один вищипує волосся на ногах, другий - навіть під пахвами не вищипує.

Перейдімо до укладання слів. Скільки тут можу навести тобі різного роду помилок! Декому до вподоби якесь наче уривисте, шорстке письмо: тільки-но