Читати книгу - "Нічний цирк"

— Тост?

— Твоя правда, у нас немає шампанського, — погоджується Лефевр, відсуваючи вбік купу порожніх пляшок від бренді й викладаючи на підлозі новий рядок креслень. — Замість тосту присвятимо їм кімнату. Як гадаєш, яка їм сподобається?

Крихітка роздивляється креслення й ескізи. Їй здається, що там є кілька кімнат, котрі сподобалися б обом чарівникам. Але вона обирає план круглої кімнати без вікон. Світло ллється до приміщення лише крізь вбудований у стелю акваріум із золотими рибками. Кімната здається заспокійливою та чарівною.

— Ця, — вирішує дівчина.

Чандреш бере олівець і пише на берегах «Присвячується М. Алісдеру і С. Бовн».

— Я можу допомогти вам знайти помічника, — пропонує Крихітка. — Можу ненадовго затриматися в Лондоні.

— Дякую, дорогенька, я високо це ціную.

Величезний наплічник, котрий дівчина поставила на підлогу, раптом із приглушеним гупанням завалюється набік.

— Що там таке? — непокоїться чоловік, з тривогою розглядаючи його.

— Я принесла вам подарунок, — радісно повідомляє дівчина.

Вона тягнеться до наплічника, обережно розкриває його й дістає звідти маленьке чорне кошенятко з білими плямками на лапках і хвостику. Воно має такий вигляд, наче забризкалося сметаною.

— Її звуть Ара, — знайомить Чандреша Крихітка. — Вона приходить, якщо її покликати, і знає кілька команд, але над усе полюбляє увагу й сидіти на підвіконні. Я подумала, що вам сподобається її компанія.

Дівчина обережно кладе кошеня на підлогу й підтримує його рукою. Тваринка тихенько нявчить, зводиться на задні лапки, щоб облизати пальці Крихітки, а потім помічає Чандреша.

— Привіт, Аро! — вітається він.

— Я не повертатиму вам пам’ять, — каже Крихітка, спостерігаючи, як кошеня намагається вмоститися в Чандреша на колінах. — Не знаю, чи вдалося б, навіть якби я спробувала, хоча Бамбас, напевно, зміг би впоратися. Але зараз, мені здається, вам не потрібен такий тягар. Гадаю, дивитися вперед краще, ніж озиратися назад.

— Про що це ти торочиш? — неуважно цікавиться Чандреш, підіймаючи кошеня та погладжуючи його за вухами. Ара у відповідь задоволено муркотить.

— Пусте, — озивається Крихітка. — Дякую, Чандреше.

Вона нахиляється й цілує чоловіка в щоку.

Щойно губи дівчини торкаються його шкіри, Лефевр раптом почувається так добре, як не почувався вже кілька років, наче з очей спала полуда. Його розум знову ясний, ескізи музею стають на свої місця, а ідеї майбутніх проектів, за які він готовий узятися, вишиковуються рядами.

Чандреш і Крихітка проводять ще кілька годин, розкладаючи креслення й додаючи інші, створюючи новий простір, який можна наповнити старожитностями, мистецтвом і мріями про майбутнє.

Поки вони працюють, чорно-біле кошеня лапкою бавиться з рулонами скрученого паперу.

Париж, січень 1903

— Історії змінилися, мій любий хлопчику, — з ледь чутним сумом у голосі каже чоловік у сірому костюмі. — Тепер уже не протистоять добро і зло, не залишилося більше чудовиськ, яких потрібно вбити, і дівчат, що чекають на порятунок. Мій досвід підказує, що більшість дівиць і самі можуть за себе постояти, принаймні ті, що справді чогось варті. Більше немає простих історій із пошуками пригод, потворами й щасливими кінцями. Пошукам бракує чіткої мети й прямого шляху. Потвори тепер мають інакший вигляд, такий, що й не одразу збагнеш. А кінця взагалі немає — ані хорошого, ані бодай якогось. Життя біжить далі, історії переплітаються. Твоя історія — частина історії твоєї сестри, котра, у свою чергу, — частина багатьох інших історій. І ніхто не скаже, куди вони нас приведуть. Добро і зло насправді набагато складніші поняття, ніж у казках про принцес і драконів чи вовка й маленьку дівчинку в червоній шапочці. І хіба дракон не герой своєї власної казки? Хіба вовк не поводиться так, як зазвичай поводяться вовки? Хоча це, мабуть, єдиний вовк, котрий дійшов до того, аби переодягатися бабцею, щоб трохи погратися зі своєю здобиччю.

Прибамбас сьорбає вино з келиха, роздумуючи над цими словами, а потім озивається.

— Та хіба це не свідчить про те, що простих казок ніколи не було? — питає він.

Чоловік у сірому костюмі знизує плечима й бере зі столу пляшку, щоб долити собі вина.

— Складно сказати. Серцевина історії, її ідея — дуже проста. Та часи змінюються, розставляють крапки над «і», перетворюють казки на щось значніше. Ціле стає більшим за суму своїх складових. Але для цього потрібен довгий час. Найправдивіші казки потребують чималого часу й близького знайомства зі слухачем, перш ніж стати тим, чим вони є.

Офіціант зупиняється біля столика й перекидається з Прибамбасом кількома словами, не звертаючи уваги на чоловіка в