Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Ви найпрекрасніша жінка, яку я бачила, — сказала хитра Амелі, палко цілуючи ніжне і гладеньке коліно Діани.

— Ніхто не дорівняється пані, — сказала покоївка.

— Годі вам, Жозетта, замовкніть, — сказала герцогиня. — У вас є карета? — спитала вона пані Камюзо. — Ходімо, любонько, ми поговоримо дорогою.

І герцогиня бігцем зійшла парадними сходами, надягаючи рукавички, чого ніколи досі не бачили.

— До де Гранльє, та мерщій, — сказала вона одному зі своїх слуг, зробивши йому знак, щоб він їхав позаду карети.

Лакей завагався, бо карета була наймана.

— Ах, пані герцогиня, ви мені не сказали, що цей юнак мав листи від вас. У такому разі Камюзо поводився б зовсім інакше.

— Становище Леонтіни так мене непокоїло, що я зовсім забула про себе, — сказала та. — Бідна жінка вже позавчора була майже божевільна, уявіть собі, що з нею зробилось після тієї фатальної події. Ах, якби ви знали, любонько, який ми вчора перебули ранок! Ні, від цього можна зректись кохання! Вчора нас — Леонтіну і мене — якась люта стара, що торгує платтям, козир-баба, потягла в те смердюче й закривавлене кубло, що зветься судом. Я їй сказала, проводячи її в палац правосуддя: “Чи не хочеться впасти на коліна і закричати, як кричала пані де Нюсінжен, коли дорогою до Неаполя вона зазнала однієї з тих жахливих бур Середземного моря: “Боже, спаси мене, і більше ніколи”. Ось, правда, два дні, що лишаються в пам’яті на все життя. Які ми дурні, що пишемо... Та коли любиш... коли одержуєш сторінки, що запалюють серце, і все палає... Обачність зникає... і відповідаєш...

— Навіщо відповідати, коли можна діяти? — сказала пані Камюзо.

— Так прекрасно — занапащати себе... — гордо скрикнула герцогиня. — Це насолода для душі.

— Гарним жінкам, — скромно зазначила пані Камюзо, — можна дарувати, вони мають більше нагоди занапастити себе, ніж ми.

Герцогиня всміхнулася.

— Ми завжди занадто великодушні, — провадила Діана де Мофріньєз. — Я робитиму, як ця жорстока пані д’Еспар.

— А що ж вона робить? — з цікавістю спитала жінка слідчого.

— Вона написала тисячу любовних листів...

— Так багато! — скрикнула Камюзо, перериваючи герцогиню.

— Так ось, люба, в них не можна знайти ані жодної фрази, яка її компрометувала б.

— Ви не змогли б зберегти таку байдужість, таку уважність, — відповіла пані Камюзо. — Ви — жінка, ви з тих ангелів, що не вміють противитись дияволові.

— Я заприсяглась собі ніколи більше не писати. За все життя своє я писала тільки цьому нещасному Люсьєнові... Його листи я збережу до смерті. Любонько моя, це вогонь, треба ж іноді...

— А якщо їх знайдуть! — манірно сказала Камюзо.

— О, я скажу, що це листи з початого роману. Бо я всі їх переписала і спалила оригінали.

— О, пані, в нагороду мені, дозвольте їх прочитати...

— Можливо, — сказала герцогиня. — Ви тоді побачите, люба, що таких він не писав Леонтіні.

В останній фразі відбилась уся жінка — жінка всіх часів і всіх країн.

Подібно до жаби з байки Лафонтена, пані Камюзо розбухала від насолоди, входячи в дім де Гранльє разом з прекрасною Діаною де Мофріньєз. Цього ранку вона мала набути один із зв’язків, потрібних для честолюбства. Їй вчувалось, як до неї звертаються: “пані президентша”. Вона відчувала невимовну насолоду перемоги над величезними перешкодами, а головною з них була бездарність чоловіка, поки що прихована, але їй відома. Просунути нікчемну людину! — в цьому для жінки, так само як для короля, полягає втіха, що дуже приваблює великих акторів, коли вони сотні разів виконують погану п’єсу. Це сп’яніння егоїзму! Зрештою, це — в певному розумінні — сатурналії влади. Влада доводить сама собі свою силу тільки чудним зловживанням, увінчуючи пальмою успіху яку-небудь нісенітницю, зневажаючи геній, єдину силу, якої абсолютна влада не може досягти. Надання Калігулою коневі звання консула, цей імператорський фарс розігрувався і буде ще часто розігруватись.

Через кілька хвилин Діана і Амелі перенеслись з елегантного безладдя спальні прекрасної Діани в пристойні, грандіозні й суворі розкоші в домі герцогині де Гранльє.

Ця дуже благочестива португалка щодня вставала о восьмій годині, щоб вислухати месу в приписаній до приходу Фоми Аквінського маленькій церковці Сент-Валер, яка містилася на еспланаді інвалідів. Ця каплиця, тепер зруйнована, була перенесена на Бургонську вулицю, поки будувалась готична церква, яку мали присвятити святій Клотильді.

При перших словах, сказаних Діаною де Мофріньєз герцогині де Гранльє на вухо, благочестива дама пішла до пана де Гранльє і негайно привела його. Герцог кинув на пані Камюзо один із тих метких поглядів, якими вельможі аналізують ціле існування, а часто і душу. Туалет Амелі дуже допоміг герцогові вгадати це міщанське життя від Алансона до Манта і від Манта до Парижа.

Ах! Якби дружина судді могла тільки знати про цей дар у герцогів — вона не витримала б так мило того чемно-іронічного погляду, в якому вона помітила тільки чемність! Незнання поділяє привілеї тонкої поведінки.

— Це пані Камюзо, дочка Тіріона, одного з придверників королівських апартаментів, — сказала герцогиня своєму чоловікові.

Герцог дуже чемно вклонився судовій дамі, і його обличчя втратило частину своєї поважності. На дзвінок герцога з’явився камердинер.

— Візьміть карету, їдьте на вулицю Оноре-Шевальє. Приїхавши туди, подзвоніть біля маленьких дверцят у номері десятому. Слузі, який відчинить вам, ви скажете, що я прошу його пана приїхати сюди. Ви його привезете, якщо він дома. Говоріть від мого імені, цього буде досить, щоб усунути всі труднощі. Постарайтесь витратити на все не більше чверті години.

Камердинер герцогині з’явився негайно після того, як камердинер герцога вийшов.

— Їдьте від мого імені до герцога де Шольє, передайте йому цю картку.

Герцог дав йому картку, складену певним способом. Коли ці інтимні друзі мали потребу негайно побачитись в