Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми бачимо, що в усіх прошарках суспільства звичаї подібні між собою, і відрізняються тільки манерами, способами, відтінками. Світське товариство теж має своє арго, але це арго зветься стилем.
— Чи ви, пані, цілком певні, що існують ці згадані листи, написані мадемуазель Клотильдою де Гранльє до того юнака? — спитав герцог де Гранльє.
І він скинув очима на пані Камюзо так, як моряк кидає лот.
— Я їх не бачила, але цього треба побоюватись, — відповіла вона, тремтячи.
— Дочка моя не могла написати чогось такого, в чому не можна було б признатись! — скрикнула герцогиня.
“Бідна герцогиня!” — подумала Діана, глянувши на герцога де Гранльє так, що він затремтів.
— Яка ж твоя думка, люба моя Діана? — сказав герцог до герцогині де Мофріньєз на вухо, завівши її до вікна.
— Клотильда так шалено кохає Люсьєна, любий мій, що вона мала з ним побачення перед своїм від’їздом. Якби не ота маленька Ленонкур, вона, мабуть, утекла б з ним у ліс Фонтенебло. Я знаю, що Люсьєн писав Клотильді листи, які запаморочили б і святу. Ми всі три Свині дочки, обвиті змієм листування...
Герцог і Діана повернулись від вікна до герцогині і пані Камюзо, які тихенько розмовляли. Амелі, йдучи за порадою герцогині де Мофріньєз, удавала благочестиву, щоб завоювати серце гордої португалки.
— Ми віддані на волю мерзенного каторжника-втікача, — сказав герцог, смикаючи плечем. — Ось що значить приймати в себе людей, в яких не зовсім певен. Перше ніж допустити кого-небудь, треба добре дізнатися про його статки, родичів, про все його минуле.
У цій фразі — вся мораль цієї історії з погляду аристократії.
— Що сталось — те сталось! — сказала герцогиня де Мофріньєз. — Подумаймо, як урятувати бідну пані де Серізі, Клотильду і мене.
— Нам залишається тільки чекати Анрі, я його викликав, але все залежить від особи, по яку поїхав Жантіль. Дай боже, щоб ця людина була в Парижі. Пані, — сказав він, звертаючись до пані Камюзо, — я вам дуже вдячний, що ви подумали про мене...
Це був натяк, що пані Камюзо час іти. Дочці придверника королівських апартаментів вистачило глузду, щоб зрозуміти герцога; вона підвелась; але герцогиня де Мофріньєз, з тією чарівною грацією, яка завоювала їй відданість і дружбу стількох осіб, взяла Амелі за руку і особливо звернула на неї увагу герцога і герцогині.
— Особисто для мене, хоч би вона й не встала на світанку, щоб урятувати нас усіх, прошу вас не забути про милу пані Камюзо. По-перше, вона вже робила мені послуги, яких не забуваєш. Потім вона і її чоловік цілком віддані нам. Я обіцяла їй просунути її Камюзо, і прошу вас захистити його насамперед заради мене.
— Ви не потребуєте рекомендації, — сказав герцог до пані Камюзо. — Гранльє завжди пам’ятають послуги, зроблені їм. Незабаром люди, вірні королю, матимуть нагоду відзначитись, їх відданість буде потрібна; вашого чоловіка висунуть на відповідальні позиції.
Пані Камюзо пішла — горда, щаслива, набундючившись, ледве не лопаючись. Вона вернулась додому, святкуючи перемогу, милувалась сама з себе, кепкувала з неприязні генерального прокурора; вона казала сама собі:
“А що, як ми випремо пана де Гранвіля?”
Пані Камюзо вийшла вчасно. Герцог де Шольє, один із фаворитів короля, зустрівся з цією міщаночкою в під’їзді.
— Анрі, — скрикнув герцог де Гранльє, коли доповіли про його друга, — біжи, прошу тебе, в палац, постарайся поговорити з королем, річ ось у чому...
І він завів герцога до вікна, де він уже радився з легкою і граціозною Діаною.
Герцог де Шольє час від часу нишком поглядав на нерозсудливу герцогиню, яка, розмовляючи з герцогинею де Гранльє і слухаючи її напучення, відповідала на вільні погляди герцога де Шольє.
— Люба дитино, — сказав нарешті герцог де Гранльє, закінчивши своє a parte[123], — будьте ж розсудливі. Чуєте, — сказав він, беручи ручки Діани, — додержуйтесь пристойності, не компрометуйте себе більше, не пишіть ніколи. Листи, люба моя, викликали стільки ж особистих нещасть, скільки й громадських... Що можна пробачити такій молодій дівчині, як Клотильда, що кохає вперше, того не можна пробачити...
— Старому гренадерові, що бачив бойовий вогонь! — сказала герцогиня герцогові, надувши губки.
Ця гримаска і жарт викликали усмішку на збентежених обличчях обох герцогів і навіть благочестивої герцогині.
— Ось уже чотири роки, як я не пишу любовних листів... Чи ми врятовані? — спитала Діана, ховаючи свою тривогу під дитяцтвом.
— Ще ні! — сказав герцог де Шольє, — бо ви не знаєте, як важко зробити щось незаконне. Для короля в конституційній державі це те саме, що зрада для одруженої жінки. Це його адюльтер.
— Його грішок, — сказав герцог де Гранльє.
— Заборонений плід! — сказала Діана, усміхаючись. — Ах, як би я хотіла бути урядом; бо в мене вже немає таких плодів, я всі поїла!
— О, люба, люба! — сказала благочестива герцогиня, — ви занадто далеко заходите.
Герцоги, почувши, що перед під’їздом зупинилась карета, з гуркотом, який зчиняється, коли коней пускають галопом, покинули жінок, вклонились їм і пішли в кабінет герцога де Гранльє, куди ввели мешканця вулиці Оноре-Шевальє; це був ні хто інший, як начальник палацової контрполіції, політичної поліції, таємничий і могутній Корантен.
— Проходьте, — сказав герцог де Гранльє, — проходьте, пане де Сен-Дені.
Корантен, здивований прекрасною пам’яттю герцога, пройшов першим, низко вклонившись обом герцогам.
— Це знов у справі тієї ж таки особи, або, певніше, з приводу неї, мій любий пане, — сказав герцог де Гранльє.
— Але він помер, — сказав Корантен.
— Залишився його товариш, — зазначив герцог де Шольє, — сильний товариш.
— Каторжник Жак Коллен! — відповів Корантен.
— Кажи, Фердинанд, — сказав герцог де Шольє колишньому послові.
— Треба побоюватись цього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.