Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Розкажи мені казку, — дивиться на мене це маленьке диво з очима моєї коханої жінки. 

— Якщо будеш добре поводитись, — натискаю пальцем на маленький носик. 

Крихітка сміється та ухиляється. 

Як же все-таки вона схожа на Таню, очей не відірвати. Такі ж пухкі губки, такі ж світлі кучері. Ось тільки характером ця примхлива принцеса пішла не в наш рід. А у свого батька. 

— Ну діду-у-усю, — тягне і знову в очі зазирає з благальним виразом обличчя. 

Ось же маленька маніпуляторка. 

Виросте, не встигнемо й оком кліпнути. І зовсім скоро треба буде відганяти настирливих кавалерів, як це було з Богданою. От тільки хто ж нас свого часу слухав. Взяли в оборот нашу красуню, раз-два — і ми вже дідусі з бабусею. Хоча визнаю: тактику обидва наші зяті обрали правильну. Безпрограшну. Як і ми з Андрієм колись. 

— Ну добре, — погоджуюсь.

Я б із задоволенням розповів їй казку навіть без прохань. Мені приємно проводити час з онукою. Особливо зараз, коли справи компанії передані спадкоємцям і можна спокійно піти на заслужену пенсію. 

Онука заводить мене у свою кімнату. Відпускає мою руку і біжить до ліжка. Миттю опинившись під ковдрою, висовує своє маленьке личко і дивиться вичікувально. 

Сідаю в крісло поруч із ліжком і на секунду замислююся, що б їй такого розповісти, чого вона ще не чула. 

— Давним-давно, в одному далекому королівстві жила дівчинка, — починаю. 

Вигадую історію на ходу. Мені подобається брати ситуації з життя, одягати їх у казковий антураж і таким чином навчати дітей. Вони так краще запам'ятовують і в майбутньому це допомагає їм уникнути вже зроблених кимось помилок. 

— Вона дуже любила море. Але її мама забороняла дівчинці ходити купатися самій, — продовжую.

Так, це буде доречно. Донька з чоловіками і нашою онукою збираються поїхати відпочити, тож слід розповісти крихітці, яку небезпеку може становити море і сторонні люди. Хіба мало що там може трапитися. І хоч я цілком довіряю і доньці, і її чоловікам, але відпустити контроль над ситуацією все ж дуже важко. Такий уже я. 

— Але дівчинка одного разу вирішила не послухатися маму, — кажу і дивлюся на свою принцесу. 

А вона вже сопе. Треба ж, навіть кількох фраз сказати до пуття не встиг. Ну воно й зрозуміло, у малечі сьогодні був день, наповнений враженнями. Закрите сімейне свято. 

У нас сьогодні річниця, як ми разом. Ні, не офіційна дата весілля з Танею. А той самий день, коли ми втрьох стали єдиним цілим. Коли відкинули забобони, табу і вирішили, що житимемо для себе і одне для одного. Не всі прийняли наш вибір одразу. А деякі не прийняли його зовсім. Однак усі ті, хто хотів зрозуміти, зробили це. А хто хотів засудити, вчинив відповідно. 

Я не звинувачую їх. Люди бояться невідомого і часто кидаються на тих, хто не схожий на них або не готовий миритися зі звичними для них правилами. Ось тільки ні я, ні Таня, ні Андрій не готові були принести в жертву своє кохання заради схвалення інших. І вчинили по-своєму. Вистояли. Тому що почуття наші справжні. 

Тридцять п'ять років пролетіли як один день. І зараз, сидячи біля ліжечка своєї внучки, я ні про що не шкодую. Тому що в мене були ці тридцять п'ять років кохання, щастя, ніжності, взаємоповаги. І буде ще стільки ж, я сподіваюся, і якщо здоров'я не підведе. 

І якби мене запитали, яку пораду я б дав молодому поколінню, я б відповів: не судіть інших і будьте щасливі. Боріться за своє щастя, чого б вам це не коштувало. Адже життя таке коротке! А молодість минає занадто швидко. Кохайте одне одного і будьте коханими, не озираючись на інших. Це найважливіша місія у житті кожної людини.

Шалено вдячний всім за чудову підтримку історії Андрія, Стаса та Тані. Вони щасливі, як і ми за них, отож, час прощатися, та… Не забувайте ділитися своїми враженнями в коментарях. До зустрічі. Ваш Марк Логан

Кінець