Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Існування громадянського суспільства визначається рядом умов: це розвинена соціальна структура суспільства, що породжує різноманітність інтересів, відносин, організацій, інститутів. Вона вимагає вільної можливості взаємозв’язку, об’єднання індивідів у союзи, партії, рухи на основі гарантованих прав і свобод громадян і свободи вибору. I, нарешті, наявність у індивідів приватної власності. Досвід цивілізованих країн свідчить про те, що громадянське суспільство, засноване на суспільному консенсусі, дає своїм громадянам мир, спокій і процвітання. Візьмемо досвід Швеції: 90 % всієї шведської промисловості складає приватний сектор, 75 % сільськогосподарської продукції йдуть через закупівельні, переробні торгові кооперативи. З кооперативним рухом пов’язані дві з кожних трьох сімей Швеції. Приватнокапіталістична основа господарства добре уживається з суспільною формою перерозподілу. Так, на зарплату та інші виплати (суспільні фонди споживання) йде 70 % валового продукту, капіталу залишається біля 30 %. Робоча людина в середньому заробляє в декілька разів більше, аніж робітники на Україні. Безкоштовна освіта. Дешева, субсидована державою якісна медична допомога, однаково доступна для всіх верств населення; п’ятиденна оплачувана відпустка; більш 45 кв. м житлової площі та майже дві кімнати на одну людину. На тисячу жителів припадає більш 400 автомобілів, 590 телефонів, 390 телевізорів тощо. У Швеції існує повна зайнятість — в країні менше ніж 2 % безробітних. Високий рівень допомоги безробітним тощо.

Відсутність тривалий період умов для існування громадянського суспільства в Україні, в Російській Федерації, Білорусі та інших державах Співдружності призвела до того, що держава заполонила собою весь суспільний простір. Одержавлення суспільства, насамперед, торкнулося економіки: сталося зрощування влади і власності. Етатизація суспільства, тобто активне втручання держави до його життя, призвела до згубних наслідків у політичній сфері. Відбулося одержавлення практично всіх механізмів, що відкривають масам доступ до управління суспільством; зрощування партійного апарату з державним. В духовній сфері сформувався певний тип масової свідомості, охарактеризований як етатистський. Свідомість пронизана страхом перед державою, а страх породжує пасивність громадян та ін. Тому не випадково початок політичних та економічних реформ в Україні, як і в інших незалежних державах Співдружності, пов’язаний з відродженням громадянського суспільства, створенням правової держави. В основі економічних рішень лежить програма переходу до ринкових відносин, що ставить своєю метою повернення народу значної частини власності. Право на власність реалізується шляхом роздержавлення і приватизації, передачі державного майна громадянам і трудовим колективам. Економічна незалежність громадян — основа нормального функціонування громадянського суспільства.

Суть, основні принципи правової держави

Створення правової держави, відпрацювання і вдосконалення її принципів — результат діяльності не одного покоління, не однієї держави, а досягнення всього людського співтовариства. Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити їх загальні ознаки. По-перше, для правової держави характерна наявність розвиненого громадянського суспільства. По-друге — обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, створення сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальність кожного за власний добробут. По-третє — правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над правами держави. По-четверте — всезагальність права, його розповсюдження на всіх громадян, організації і установи, в тому числі органи державної влади. Суверенітет народу — конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що саме народ є джерелом влади, державний суверенітет носить представницький характер. По-п’яте, правовій державі притаманний розподіл законодавчої, виконавчої та судової влад держави, що не виключає єдності їх дій на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, конституційні рішення якої — обов’язкові для всіх. Пріоритетність в державному регулюванні громадянських відносин засобу дозволу над засобом заборони. Це означає, що в правовій державі діє принцип: дозволено все те, що не заборонено законом. Засіб дозволу застосовується лише у ставленні до самої держави, що зобов’язана діяти в межах дозволеного, повноважень, які зафіксовані формально. Свобода і права інших людей — єдиний обмежувач свободи індивіда. Правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших.

Характеристика правової держави розкривається через взаємовідносини з громадянським суспільством, особистістю і правом. У правовій державі регулюються взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства: одне не підміняє інше, а суспільні інститути не підміняють державних, владних структур.

Що ж стосується взаємовідносин держави і особистості, то в правовій державі особистість захищена, її права і свободи гарантовані. Становище особи, ступінь її захищеності — головні критерії правової держави. Створення правової держави допускає невтручання держави в соціальне життя, звільнення її від дріб’язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими повністю можуть впоратися різноманітні суспільні формування. Для забезпечення справжнього народовладдя держава повністю підпорядкована суспільству, стає виразником його інтересів і в законодавчій діяльності керується загальнонародною волею, що виражається демократично. Взаємовідносини держави і права оцінюються через верховенство закону.

Отже, правова держава — політична організація, що створює умови для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів громадянського суспільства на основі права. Зі становленням правової держави тісно пов’язане громадянське суспільство. Вони формуються водночас. У правовій державі виключається диктатура якогось класу, політичної партії, політичного руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій в конституційних межах. У правовій державі вищим авторитетом володіє закон. Його дотримання — святе, а покарання за його зневагу — неминуче. Вся сила державної влади, вся могутність суспільної думки, всі можливості засобів масової інформації спрямовуються на захист закону, правопорядку. Інакше — неминучий правовий нігілізм, нові варіанти свавілля владних або невладних суспільних структур. В умовах правової держави реалізуються цивільні права людини на рівні міжнародно визнаних норм.

Зміст правової держави розглядається через призму її принципів.

По-перше, принцип розподілу влади. Принцип — це не просто висновок прикладної політичної науки, а методологічна основа. Суть її у тому, що де б і як би не функціонувала державна влада, її демократичності завжди протистоїть політичний монополізм в усіх його проявах. Тільки принцип розподілу влади створює гарантії проти узурпації, зосередження влади в руках однієї особи або органу влади. Кожна з трьох влад — законодавча, виконавча і судова — відносно самостійні та врівноважують одна одну.

По-друге, панування права, його пріоритет над державою. Держава забезпечує торжество права, вимогам якого вона сама підкоряється. Громадянський правовий стан ґрунтується на свободі кожного члена суспільства як людини, рівності його з кожним іншим як підданим, самостійності кожного члена суспільства як громадянина. Громадяни та держава взаємно відповідальні та рівні перед законом. Верховенство закону припускає вираження соціальних інтересів і волі народу.

По-третє, забезпечення гарантій і прав громадян, високий рівень захищеності особи. Ці права забезпечуються через