Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Амая спрямувала промінь ліхтаря на тіла, борючись із бажанням різко змахнути з обличчя мух, що зачіпали її своїми брудними лапками, заплямованими кров’ю. Вона тоскно позирнула на двері, жадаючи вийти звідси й мало не піддавшись спокусі побігти геть. Хотілося опинитися якомога далі від смерті — не вдихати її, не споглядати, не відчувати. Опанувавши себе, дівчина стала біля ніг небіжчиків, нахилила голову і прочитала заупокійну молитву. Вона ніколи раніше не робила цього на місці злочину. Їй стало ясно, що такий вчинок почасти пояснювався тим, що вона керувала операцією і в певному сенсі несла відповідальність за них. Так, вона молилася. І чинитиме так решту свого життя. Щоразу, як трапиться вбивство, необхідно вшанувати жертв, дослухатися до них, ототожнити себе з ними, перш ніж відновити справедливість.

Закінчивши, Амая зробила глибокий вдих крізь тканину футболки, розслабилася і дозволила запаху проникнути в її ніздрі. Стало трохи краще. Попри це, вона не розкрила лице. Їй би не вдалося зосередитися, якби мухи торкалися її щік.

Голови жертв, безсумнівно, вказували на північ. Тіла лежали впритул одне до одного. Вбивця забрав із собою мотузки, як і в попередніх випадках. Однак він діяв значно менш обережно. Можливо, хтось із членів родини чинив опір, коли він зв’язував їх, тому що на шкірі виднілися глибокі садна. Пістолет лежав на підлозі, неподалік від правої руки батька — першого елемента страшної композиції. Послідовність була такою: бабуся, дружина, двоє підлітків і один хлопчик допідліткового віку. Приблизно на рівні голови матері стояла скрипка, притулена до стіни. Амая дістала мобільний телефон, який встигла зарядити у кемпінгу. Зв’язку досі не було. Вона зробила кілька знімків, вказуючи Шарбу, як треба освітлювати місце події.

Площа Джексона була вщерть забита людьми. Проходячи повз собор, вони побачили розчахнуті двері. Осяяний свічками вівтар був єдиним джерелом світла, яке надавало блиску позолоченим вітражам. На вході можна було роздивитися прапори Кастилії, Іспанії, Франції та Англії, розвішані попереду зірково-смугастого прапора США з метою віддати шану країнам, що долучили цю землю до цивілізації.

Усередині собору скупчилися сотні осіб.

— Хочеш увійти? — спитав Шарбу, помітивши, що вона зазирає туди.

Амая раптом зніяковіла.

— Ні. Чого б це я хотіла потрапити туди?

— Не знаю, — спробував пояснити він. — Я бачив, як ти молилася у помешканні вбитої родини.

— Тревіс, — уточнила вона.

— Що?

— Прізвище тих людей... Не знаю, чому я це зробила. Якийсь ритуал. Мабуть, у такий спосіб я намагалася примиритися з Тревісами, попрощатися з ними перед тим, як дозволити їм перетворитися на безликі трупи. Сліди, відмітини, лялечки й личинки.

— Я навіть і не думав кепкувати з тебе. Я вважаю правильним, що ти молилася за них. Це не жарт. Можливо, мені б теж не завадило зайти до церкви й подякувати Богу. Куля, що поцілила у Джонсона, призначалася мені.

Амая зупинилася і зачудовано глянула на нього.

— Ти стверджуєш це, тому що він обернувся і в нього влучили.

— Я стверджую це, бо такою є моя думка. Також я певен, що стріляли поліціянти.

Амая роззявила рота від подиву. Потім, узявши Шарбу за руку, вона повела його до сходів і запропонувала присісти.

— Ті молодики попередили нас. Пам’ятаєш? Вони сказали, що патрулі «месників» знищують негрів.

— Гадаєш, у тебе стріляли тому, що ти темношкірий?

— Хлопці не брехали. Я дізнався про це з інших джерел: мені розповіли знайомі. Відбулися інші напади на мостах та естакадах.

У всіх випадках мішенню обирали негрів без зброї.

— Я не виключаю цієї можливості, адже у місті панує анархія.

Але ж ти йшов між Джонсоном та мною. Вони могли поранити будь-кого.

— Коли я викликав підмогу по рації, сталося щось дивне. До того як відгукнулося Центральне відділення, хтось відповів першим, людина, яка знає нас достатньо добре, аби припустити, що Булла підстрелили.

— Ти маєш на увазі, що ті месники переслідували вас двох?

— Не знаю. Булл сказав, що Домінік зізнався: в поліції є люди, які працюють на Самеді. І він говорив не про патрульних, а про керівництво.

Амая звела очі до неба. Після сьомої вечора світло потроху тьмяніло.

— Ми зовсім близько від готелю. Французький квартал майже не пошкоджений. Цікаво, чи відчинений найстаріший бордель міста? Твоя версія?

Небо набуло бірюзового відтінку, коли вони дісталися вулиці Дофін о сьомій двадцять. Ворота готелю з аналогічною назвою були замкнені, а прапори, що зазвичай прикрашали фасад, зникли.

Амая наблизилася до парадних дверей і спробувала розгледіти щось крізь щілини між дошками. Раптом двері розчахнулися, і перед нею постала одна з власниць готелю. Без зайвих слів жінка кинулася до неї і  з силою пригорнула до грудей.

— Дякувати богу! Я рада, що з вами все добре. А де інші? Я дуже розхвилювалася, коли вони не повернулися.

— З ними все гаразд за нинішніх обставин, — насилу видавила Амая.

Жінка відпустила її і стиснула в обіймах Шарбу.

— Проходьте, будь ласка, — мовила вона після закінчення цієї прелюдії. — Мені доводиться зачиняти ворота. Довкола вистачає зневірених людей, здатних убити заради того, щоб увійти сюди. — Вона хутко затягла їх усередину і знову замкнула ворота на засуви.

— Чи залишилися постояльці у готелі?

— Так. Більшості з них немає куди вертатися. Їхні будинки затоплені. Інші бояться виходити надвір; ширяться жахливі історії про те, що коїться в усьому місті. Крім того, до нас навідалися друзі й знайомі, яким нікуди було йти. Я заселила їх у номери ваших колег, але вашу кімнату не чіпала. Я була певна, що ви повернетеся, — усміхнулася вона.

— Можна переночувати у вас?

— Ви були й залишаєтесь моєю гостею. Звичайно.

— Лише одна ніч.

— Можете гостювати скільки завгодно. Їжі майже немає, та ми з сестрами триматимемося до останнього. Сьогодні по радіо повідомили, що влада стурбована через підвищення рівня води у Пончартрейн. Вона боїться, що озеро вийде з берегів і затопить середмістя. Подейкують, що їй знадобляться місяці на осушення затоплених районів і полагодження дамб. Уряд нібито видав наказ про вивезення населення. Солдати обходитимуть будинки й витягатимуть звідти людей.

—