Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Доволі довго агенти були змушені йти вбрід — по пояс у воді, — поки не натрапили на пішохідний перехід, що вів до естакади Міжштатної магістралі. Зупинившись на кілька хвилин, вони вилили брудну воду з чобіт і витерли зброю, після чого знову вирушили в дорогу. Джонсон і Шарбу почергово очолювали групу. Час від часу Шарбу кивав у бік якоїсь будівлі й розповідав про її значущість для міста або пояснював, чому це місце особливо подобалося йому. Амая йшла позаду, на відстані кількох кроків, слухаючи розмову чоловіків. Шарбу вказав на південь. Джонсон обернувся й упав, завалившись на бік. Збентежена, Амая зупинилася, не розуміючи, чи він знепритомнів, чи просто спіткнувся. Минуло пів секунди, перш ніж до неї донеслося відлуння пострілу.

— Нас обстрілюють! — вигукнув Шарбу, відповзаючи до Джонсона.

Він сів навпочіпки, підхопив агента під пахви й потягнув його до муру, що огинав міст, біля якого укрилася Амая.

— Здається, вони стріляють з того будинку. — Вона вказала на якусь точку поверх його голови. — Чекай на мій сигнал.

— Поквапся! — крикнув він, намагаючись прикрити Джонсона своїм тілом.

Опустившись навколішки, вона підняла зброю над муром і наказала Шарбу бігти, після чого випустила всю обойму в напрямку тієї споруди, навмання, не обираючи конкретну мішень, а прагнучи одного — захистити своїх напарників.

Шарбу важко гепнувся поряд із нею. Джонсон обпирався об нього. Агент змок від поту і дихав через ніс, міцно стиснувши губи й стараючись оговтатися від шоку.

Амая оглянула рану: куля влучила у ліве плече, у якомусь сантиметрі від бронежилета. Рука неприродно викривилася, що навело її на думку про ушкодження кістки й сухожиль. Дівчина розстебнула наплічник і, витрусивши його вміст на землю, обрала бавовняну футболку, з якої зробила пов’язку. Водночас вона обмацала пальцями спину Джонсона, марно шукаючи вихідний кульовий отвір.

— Нічого серйозного, Джонсоне. Куля всередині, я відчуваю її крізь шкіру. Гадаю, вона переламала кістку, але кровотеча незначна. Все буде добре, друже.

Агент Джонсон не відповів, проте роззирнувся довкола, зосередивши погляд на безлюдному мосту із затопленими крайніми опорами. Він чудово усвідомлював, у яку халепу втрапив.

Амая образилася, здогадавшись, про що він думає.

— Не робіть цього, Джонсоне, не треба. Ми витягнемо вас звідси.

Ви мене чуєте?

Шарбу трохи піднявся, намагаючись розгледіти, звідки стріляли. Потім сховався в укриття.

— Здається, вони припинили. Напевно, не очікували, що ми дамо відсіч, — мовив він, витягаючи рацію і готуючись просити про допомогу. — Увага, код три. Я детектив Білл Шарбу. Один поліціянт поранений. Повторюю: код три. Ми на мості Міжштатної магістралі, над перехрестям Елізіан і вулиці Тонті.

Йому відповіли відразу.

— Центральне відділення.

Раптом пролунав інший голос — хтось приєднався до них.

— Детективе Шарбу, — затинаючись, спитав він, — детектив Булл поранений?

— Ні, поранений Джонсон, агент ФБР. Йому поцілили у плече.

Запала мовчанка, що тривала кілька секунд.

— Ми негайно відправляємо підмогу, — озвалися з центрального відділення.

Підмога прибула хвилин за десять. Човен новоорлеанської поліції під’їхав до мосту і причалив до берега в тому ж місці, де пришвартувалися вони. Здавалося, така швидка реакція заспокоїла Джонсона. Він трохи піднявся, обпираючись об мур, і, хоча його страждання були очевидними, на щоках з’явився рум’янець. Коли йому надали першу допомогу, він кивнув їм, просячи підійти до нього.

— Ви маєте продовжувати, — мовив Джонсон, забувши про формальності й дивлячись Амаї у вічі. — Агент ФБР, поранений під час виконання службових обов’язків, має певні привілеї. Поліція отримала інструкції доправити мене до військової бази на озері. Щойно мій стан стабілізується, мене евакуюють разом з іншими пораненими агентами й кількома родинами, що лишилися тут. Ви не можете гаяти час, супроводжуючи мене на інший кінець міста. Тим паче що ви наблизилися до мети.

Амая кивнула. Вона теж була не схильна зупинятися зараз.

Санітари подбали про нього: наклали на рану бинт і взяли на перев’яз руку, що гротескно висіла. Коли вони закінчили, Джонсон жестом покликав Амаю.

— Це справедливо, — спробував усміхнутися він. — Ви вистежили його. Це ваша здобич. Вполюйте її. Та майте на увазі, що вам доведеться діяти самостійно. Якщо ви повідомите керівників про ваші плани, їм буде байдуже, що саме ви знайшли його й гналися за ним. Можливі два варіанти розвитку подій: перший — вони погодяться вислухати вас, вимагатимуть подробиць, доказів і конкретної стратегії і зрештою приїдуть до Техасу, коли Ленкс уже втече звідти; другий — вони навіть не захочуть слухати вас, поки не стане надто пізно, і тим самим дозволять Ленксу взяти гору. У будь-якому разі Ленкс виграє. Можу запевнити вас в одному: варто їм буде нанюхати здобич, вони відсторонять вас від справи з блискавичною швидкістю. У цій організації повно «агенток Такер».

Амая нахилила голову, визнаючи його правоту.

— Дюпре, — сказала вона. — Він не повернеться, правда?

— Ні, не повернеться, — із сумом визнав Джонсон. — Однак він знає, що робить.

Коли санітари підняли ноші, готуючись перенести його на борт човна, Джонсон повторив:

— Пам’ятайте. Нічого не кажіть їм, доки не виконаєте свою роботу.

Шарбу вмовив поліціянтів висадити їх поблизу Французького кварталу дорогою до лікарні. Звідти було надзвичайно просто дістатися площі Джексона й вулиці Шартр. Вони піднялися на другий поверх, шукаючи потрібне помешкання. Як і попереджав їх координатор кол-центру, рятувальники мало що встигли зробити — вони не вигадали нічого оригінальнішого, ніж обклеїти місце події сигнальною стрічкою, проставити кілька печаток із датою та часом огляду й намалювати незмінну схему з помаранчевою літерою «Х», що нагадувала всім, хто страждає на аносмію, що всередині лежать шість трупів.

Шарбу перерізав ножем стрічки, стараючись якнайменше пошкодити їх. Потім він відійшов на кілька кроків назад, глянув на Амаю, яка кивнула, вдихнувши повітря і натягнувши комір футболки на ніс і рот. Сяйво призахідного сонця, що фарбувало небо у лілово-рожевий колір, недостатньо освітлювало кімнати, де всі двері та вікна були зачинені. Амая замислилася, чи мало помешкання такий вигляд, коли група виявила вбиту родину. Можливо, лікар, який проводив огляд, вдався до таких заходів, аби захистити тіла від високої температури й обмежити доступ комахам. Хай там як, а його зусилля виявилися марними. Ще до того,