Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

кошик. Страшно І незвично так по дому В потемках самій блукати, Що й своєї тіні навіть, Мов примари, я жахаюсь. Господи, як я боюся! Із усіх примар я, мабуть, Перша, що згадала Бога. Де ж це стіл? Від хвилювання Пригадати я не можу, Що і де стоїть в кімнаті. Що ж робити? Раптом вийти Я не зможу? Боже правий! А як хтось мене зненацька У кімнаті цій застане І розкриє таємницю? Ну, тоді – пиши пропало! Що я чую? Хтось вже двері До кімнати прочиняє. Каганець в руці у нього. Все! Кінець пригоді нашій! Ні сховатися не можу, Ні втекти назад крізь шафу. Сцена 10

Ісабель. З’являється Косме з каганцем у руці.

Косме

Привиде, ласкавий пане, Я уклінно вас благаю І на ваше благородство Так поштиво сподіваюсь, Що звертаюся з проханням, Щоб мене ви не чіпали. Тут чотири є причини: Перша та, яку я знаю.

(Йде вперед, Ісабель прямує за ним, намагаючись лишатися непоміченою.)

Друга – добре вам відома. Третя в тому полягає, Що неважко здогадатись… А четверта – вірш звичайний: «Сеньйоро Невидимка, Згляньтеся, благаю. Я – самотній хлопчик, Нізащо потерпаю».

Ісабель

(убік)