Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

Друга половина травня принесла нові випробування, звалилася на Шевирьова тягарем нових турбот. Він партизанив з перших же днів, як тільки фашисти захопили Чернігівщину. Не раз потрапляв у таку веремію, що сам потім дивувався, як вцілів. Якось Сашка і чотирьох його товаришів гітлерівці вдень застукали в селі, в хаті, живими хотіли взяти. Партизани вискочили надвір, під кулі, й відбилися гранатами. Іншого разу Шевирьов на вулиці села зіткнувся віч-на-віч з німцями. Їх було троє. Тут вже становищем опановує той, у кого нерви міцніші. Гітлерівці розгубилися й не встигли скинути з плечей гвинтівки. Він їх звалив пострілами з маузера впритул…

Дехто з партизанів, взнавши Сашка ближче, скрушно хитали головою — з таким відчайдушним характером йому не минути кулі. Та де ж та межа, яка б чітко розмежовувала: оце сміливість людини, а це начебто нестримна відчайдушність? її, цю межу поміркованості, визначити важко, а часом і неможливо. Якщо ворог навколо тебе й невідомо, за яким поворотом, на якій стежці він перед тобою постане, то при такій ситуації у боягуза утричі більше шансів загинути, ніж у сміливця. Сашко Шевирьов йшов на небезпеку грудьми, про власне життя, звичайно, думав, однак вже потім, опісля… А взагалі він тоді був сам собі голова. Тепер же, цього погожого травневого дня, Шевирьов, може, й уперше зазнав почуття неабиякої тривоги. Тому що тривога нависла не над ним. особисто, а над сотнями людей, котрі були його друзями, товаришами і вод ночас — його підлеглими. П'ятсот партизанів, цілий батальйон, командиром якого був тепер Олександр Шевирьов, виявився затиснутим у кільці карателів.

Загін «За Батьківщину!» виріс, він вже нараховував у своєму складі майже півтори тисячі бійців. Три партизанські батальйони контролювали кілька районів на межі Чернігівської та Київської областей. Вони руйнували мости, пускали під укіс залізничні ешелони, нищили гарнізони гітлерівців та інші осині гнізда. Окупанти змушені були кинути в зону партизанських дій крупні військові й охоронно-поліцайські частини. Під натиском есесівців, двох мадярсько-хортистських полків та багаточисленних жандармських спецкоманд партизани, відбиваючись, відступали до лісового краю, що розкинувся між Десною та Прип'яттю. На дорогах з'явилися ворожі танки, з гармат обстрілювали переліски. Не шкодували снарядів і батареї, придані карателям. В небі шугали літаки, коригували вогонь, засипали дрібними бомбами підозрілі місця.

Батальйон Шевирьова маневрував і поки що просувався без втрат. На третю добу після виснажливого маршу досвіток застав партизанів серед голого степу, неподалік від Олишевки. Майже поряд зеленіла невелика діброва, з кілометр завширшки й менше кілометра вздовж. Шевирьов наказав займати там кругову оборону. Він ішов на риск свідомо, розсудивши, що карателі, може, й не стануть шукати в такому маленькому гаю цілий партизанський батальйон.

Спочатку так воно й складалося. З'явилася колона гітлерівців, пройшла мимо. Потім проїхали машини з солдатами. За годину з боку Олишевки засіріли постаті мадярів, їх було небагато, чоловік п'ятнадцять. Однак вони, мабуть, вирішили прочесати діброву. З мадярами покінчили швидко. Але стрілянина привернула увагу німців — партизани виявили себе.

Тепер вже усе залежало від того, чи швидко підкинуть гітлерівці під Олишевку свої крупні частини. Партизани виграли якийсь час, однак до ночі ще було далеко.

Десь біля дванадцятої дня навколо острівця із заростей і дерев загуркотіло. Розгорнувшись в цеп, гітлерівці наближалися з півдня, із заходу, з півночі й зі сходу. Батальйон зустрів їх щільним вогнем. Не сподіваючись наштовхнутися на кілька кулеметів, карателі подекуди позадкували. Але до них приєднувалися все нові й нові підрозділи. Діброва прострілювалася наскрізь, розривні кулі сікли гілля, шматували кору, не давали підвести голову. Пригинаючись, Шевирьов перебігав від одної групи партизанів до іншої. Вже були вбиті, дівчата-партизанки перев'язували поранених, відтягали за дерева.

Скочивши в сідло, Шевирьов напролом через кущі поскакав краєм гаю туди, де між деревами вже мелькали постаті карателів. Куля вжалила його в ногу, в чобіт налилося крові, а він, зціпивши зуби, полосував нагаєм Білого. Бачив: між деревами вже зійшлися врукопашну, билися прикладами, ножами, розряджали впритул обойми пістолетів. Гітлерівці намагалися розітнути гай надвоє. Кинувши повід, Шевирьов стріляв з обох рук — в одній маузер, у другій наган. І раптом відчув, що падає з коня. Останнім зусиллям висмикнув із стремена поранену ногу й втратив свідомість…

Розплющив очі, побачив схилене над ним дівоче обличчя. Галя Данилко… Поряд гриміли постріли.

— Відігнали їх, — схлипуючи, проговорила Галя. — Лежи, не заважай, дай скинути чобіт…

— Та розріж халяву, біс із нею! — він простяг дівчині ніж, однак тут же сам, підібравши ногу, що заніміла, розпоров чобіт. — Замотуй тугіше. І не рюмсай…

Спираючись на піднятий з землі карабін, Шевирьов зашкутильгав на близькі постріли, що гуркотіли не змовкаючи.

До пізнього вечора карателі штурмували діброву, партизани відбивали одну атаку за іншою. Навколо гаю поміж стовбурами дубів лежали вбиті, стогнали поранені, по полю гасали коні без вершників.

В темряві ночі, вклавши на підводи своїх поранених та забитих, батальйон пішов на прорив, зім'яв застави карателів, на шляху захопив обоз із боєприпасами, що посувався до Олишевки, і зник у невідомому напрямку.

Партизанські батальйони дісталися за Десну, в ліси, і там з'єдналися. Розташувалися в кількох селах. З Ніжина приходили зв'язкові. Приносили звістки: карателі посуваються за партизанами вслід, їхні частини наближаються до межиріччя…

Через кілька днів нове донесення розвідки. На залізничних станціях вивантажуються регулярні підрозділи вермахту, на перегонах з'явився німецький бронепоїзд. Над лісами, між Десною й Прип'яттю, носилися літаки фашистів. Гітлерівці готувалися до вирішальної каральної операції.

В одній з радіограм, отриманій із Українського штабу партизанського руху за підписом генерала Строкача, висловлювалося передбачення, що гітлерівці будуть транспортувати по Дніпру військові вантажі. Генерал просив повідомляти про пересування барж та річкових вантажних суден в районі Чорнобиля.

В штабі з'єднання (загін