Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

В 1971 році статтю «Феномен доби» він розповсюдив, ознайомивши з нею Франко Зиновію, Світличного І., Селезненка Л., Тельнюка Станіслава, передав також один примірник Калинець Ірині, яка мешкає у Львові, один примірник цієї статті також був вилучений у Сверстюка Є. під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)

В іншій статті «Зникоме розцвітання», написаній Стусом в ці ж роки, він при дослідженні творчості В. Свідзінського робить оцінку спадщини поета з буржуазних позицій і поряд з цим зводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному і культурному будівництві, порочить радянський державний і суспільний лад.

Названу статтю Стус в кінці 1970 року чи на початку 1971 року передав для ознайомлення Селезненку Л. В., у якого вона була вилучена під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)

21 листопада 1971 року Стус написав листа до ЦК КП України та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками…», в якому наклепницьки змальовує становище сучасної української радянської літератури, стверджуючи, що в нашій країні по відношенню до молодих літераторів нібито проводиться «політика геноциду». Всіляко вихваляючи деяких «літераторів», які проявили ворожість до радянського суспільства (М. Холодного, І. Світличного, В. Мороза та інших), Стус робить наклепницький висновок про нібито існуючий «психологічний та адміністративний терор» і про те, що радянське правосуддя начебто стає «синонімом беззаконня».

В 1971 році при написанні цього листа ознайомив з його змістом Дзюбу Івана і Сверстюка Євгена. Після розмноження листа на своїй друкарській машинці один примірник його передав Світличному Івану, у якого він був вилучений в січні 1972 року. (…)

У другій половині 1971 року машинописний текст листа давав для ознайомлення Селезненку Л. В.

Три інших примірники згаданого листа були також вилучені під час обшуків в січні 1972 року у Світличної Надії, Дзюби Івана і Плюща Леоніда. (…)

При обшуці у Стуса був вилучений його рукописний текст цього документа. Згаданий наклепницький документ, крім, того, потрапив за кордон, про що 14 березня 1972 року було зроблено повідомлення антирадянською радіостанцією «Свобода». (…)

У грудні 1971 року. Стус на пропозицію Чорновола дав згоду прийняти участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Членами цього «комітету» була складена «заява» та довідка про особу Строкатової, в яких вміщуються наклепницькі твердження; про нібито існуючі в СРСР безпідставні арешти і переслідування громадян, подаються неправдиві відомості про причини засудження чоловіка Строкатого — Караванського С. Й., стверджується, що сама Строкатова була заарештована нібито незаконно. (…)

Приблизно в 1965–1966 рр. Стус одержав від осіб, яких не назвав, два примірники антирадянського твору І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» у вигляді машинописного тексту та фоторепродукції, яким є пасквілем на радянську дійсність, національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР.

Ці примірники твору Стус зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)

В кінці 60-х років Стус одержав від особи, яку також не назвав, саморобну збірку віршів «Крик з могили» М. Холодного. У вміщених в цій збірці віршах «Собака», «Дядько має заводи…» та багатьох інших автор з антирадянських позицій змальовує радянський лад, життя та побут нашого народу, політику КПРС і Радянського уряду. Цю збірку Стус зберігав у себе до дня її вилучення під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)

В іншому випадку, коли саме Стус не пам’ятає, він одержав від когось із своїх знайомих машинописний текст «новели» Василя Захарченка під назвою «Дзвінок». Цей твір, що має антирадянське спрямування, вміщує в собі наклепи на радянську дійсність, на органи управління та державні установи, на життя радянських людей.

Цю «новелу» Стус зберігав у себе до дня її вилучення під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)

В грудні 1971 року та в січні 1972 року Стус, перебуваючи на лікуванні в санаторії «Світанок» в м. Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими Мацкевичем П. М., Кислинським В. В. та Сидоровим В. Г. висловлював антирадянські та наклепницькі судження. Викладаючи свої ворожі погляди, в образливій формі висловлювався на адресу засновника Радянської держави, вихваляв життя в капіталістичних країнах, твердив, що в країнах капіталістичного заходу нібито існують більш широкі демократичні свободи, ніж в СРСР, зводив наклеп на матеріальне становище трудящих нашої країни та всіляко вихваляв українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти Радянської влади, називаючи їх «визволителями» українського народу.

Вищенаведене стверджується показаннями свідків Мацкевича П. М., Кислинського В. В. і Сидорова В. Г.

Так, свідок Мацкевич Петро Макарович показав, що під час перебування на лікуванні у м. Моршині Львівської області у грудні 1971 — січні 1972 року Стус в розмовах з ним висловлював думку про те, що бендеровці начебто були національними героями і що їх підтримувало населення Західної України; цинічно висловлювався про вождя пролетарської революції і засновника радянської держави, наклепницьки твердив, що безробітний в капіталістичних країнах нібито краще забезпечений в матеріальному відношенні, ніж робітник в СРСР, що за кордоном начебто більше свободи і демократії, ніж в Радянському Союзі (т. 2, а. с. 1–6).

Свідок Сидоров Василь Гнатович показав, що Стус в розмовах з ним вихваляв буржуазну пресу Заходу — висловлював судження про те, що в радянській пресі, по радіо і телебаченню нібито подається неправдива інформація, що в нашій країні начебто немає свободи друку і пересування (т. 2, а. с. 7—11).

Свідок Кислинський Віктор Володимирович показав, що Стус в його присутності розповів анекдот, в якому висміював засновника радянської держави (т. 2, а. с. 12–15).

В пред’явленому обвинуваченні в проведенні антирадянської агітації, поширенні наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, Стус винним себе не визнав, хоч на попередньому слідстві підтвердив переважну частину тактів виготовлення і зберігання ним антирадянських і наклепницьких документів.

При цьому Стус заявив, що при скоєнні інкримінованих йому злочинних дій він мети підриву і ослаблення Радянської влади не переслідував.

Але злочинна діяльність Стуса