Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Пане Карбрі, пробачте! Ми не знали, що в камері є таємний хід!

— Замовкни довбень! Знайти й вбити! Вони небезпечні!

Рада здригнулася. Карбрі. Джордж Карбрі. Керуючий Кензом...

Ось хто їх викрав. І навіщо — теж стало ясно.

Тунель раптово обірвався. Вони виповзли на мокру траву, все ще дихаючи важко й уривчасто. 

Віддихавшись, вони піднялися на ноги й тільки потім озирнулися. Те місце, де їх тримали, виявилося не далеко звідси. То був невеликий кам'яний будинок, прихований від сторонніх очей. Звідси його важко було розглянути.

— У мене немає сил... Я голодна... — стогнала Рада, застрягши в багнюці.

— Терпи! Ми з тобою не таке проходили! Виберемося — тоді й поїмо! — насупився Альбрехт. Від будинку вже чулися крики. — Хутчіше, йдуть за нами!

Схопивши Раду за руку, Альбрехт побіг в інший бік від стежки, яку нещодавно помітив. Вона вела у напрямку будинку. Їхні ноги тонули в багнюці. Альбрехт спіткнувся об корінь і впав, набравши повен рот бруду. Але вже за мить підхопився — бігти треба було далі.

Втім, удача знову зрадила. Позаду наближалися голоси — погоня.

Біжучи, вони зрозуміли, що шлях раптово веде вгору. Земля зникала з-під ніг — просто перед ними було урвище. Нижче шумів океан.

— Лікурембо! — закричала Рада, націлюючись на того, хто був ближче. — Морталіо! — здається це було вперше за довгий час коли вона використала смертельне заклинання.

З її пальців вирвалися іскри. Дівчина похитнулась, вчепившись у руку Альбрехта. Закляття вразило двох. Залишалося ще шістнадцять.

Вона раптом згадала: Карбрі носить захисний амулет.

Альбрехт озирнувся на безодню, що ревіла під ногами. Шлях відступу був закритий. В цьому стані, без чарівних обладунків — їм не перемогти.

Рада ще раз спробувала створити закляття, та сили залишали її.

Єдиний вихід — стрибнути.

— Ти зі мною? — Альбрехт простягнув до неї руку.

Дівчина зволікала, не зводячи з нього повних розпачу очей. Вона розуміла, що шанс вижити, впавши з такої висоти, у них невеликий.

Слабо посміхнувшись, вона вклала свою долоню в його. Так багато хотілося сказати, але час невблаганно мчав уперед. Люди графа наступали. Замружившись, вони стрибнули вниз з урвища. Вода їх зустріла крижаними обіймами.