Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Що ви, Магістре, я себе добре почуваю у вашому товаристві, — посміхнувся Нік. — А як я потрапив у Школу? Та це в принципі звичайна історія. Я навіть не підозрював, що в мене є здібності мага. Чи як це називається Зерно мага. Я жив у невеликому замку Штенер в Іриді. Це досить відокремлене, покинуте місце. Через те, що я був молодшим сином у родині, то великої уваги на мене не звертали. Вчився я різним наукам, більше собі в задоволення. Але кілька років тому сталося лихо. Загинув мій старший брат Спуд. А мій батько не зміг пережити цього і став несповна розуму й незабаром теж помер. Управляти справами я не вмів, та й нестерпно стало там жити. Я продав замок і відправився подорожувати. Багато плавав з моряками по островах Північного моря, рідко повертаючись на велику землю. І ось одного разу в маленькому приморському містечку я зустрівся з Ліною Срібною Драконицею. Вона сказала, що у мене є Зерно мага і мені треба йти вчитися в Школу. Я спочатку сильно не хотів, ну куди мені, дорослому чоловіку, починати вчитися з молодими, але Ліна мене переконала. Вона відправила мене в місто Холу, що на кордоні, де на мене чекав Магістр Зонколан. Ось така історія.

Весь час поки тривала розповідь Нік пильно спостерігав за Дорінгом. Він все не полишав спроб проникнути в свідомість учня. Червоний від прикладених зусиль та зі злості, що всі його спроби були невдалими, зовні він залишався спокійним і продовжував ставити запитання.

— Скажіть, Ніку. Ви можете сказати, де зараз знаходитися Ліна?

— На жаль, Магістре Дорінг, не можу. Я не знаю, де вона живе. Ми зустрілися в невеликому містечку на березі моря. Вона говорила, що теж подорожує, а звідки і куди не сказала.

— Але, як мені розповіли, Ліна провела з вами первинну ініціацію.

— Так. Це правда. До Школи залишалося ще трохи часу, тому щоб мене підготувати Ліна провела ініціацію.

— Добре. А щось про магічний ментальний захист Ліна вам говорила? Може, робила його вам?

— Ні. Нічого такого я не пригадаю, але щось про це говорив Гуру на повній ініціації. Я мало що пам’ятаю. Він сказав, що ініціація трохи не вдалася і будуть побічні ефекти. Але не уточнив, що він мав на увазі.

— З вами говорив Вищий?

— Ну, як говорив… Я останнім проходив ініціацію. Він тільки сказав, що не зовсім вдалася ініціація та щоб я покликав до нього Директора Хегана.

— Зрозуміло. Давайте повернемося до Ліни. Казала вона вам, коли збирається повернутися в Тротс?

— Ні. Навіть навпаки. Казала, що більше ніколи не збирається повертатися ні в Школу, ні в Тротс. Тому й не відвела мене в Школу сама, а Магістр Зонколан забрав мене в Холу.

— А що за послання вона передала з вами в Школу?

— Так я ж все розповів директору Хегану. Він сказав, що передасть вам і королю.

— Хеган передав. Але мені б хотілося від вас його почути. Може, він не зовсім точно передав?

— А, зрозуміло, — продовжував зображати дурника учень. — Там говорилося, що Темні планують війну з Тротсом. Будують портал для цього. Чудовиськ там або ще когось перенести. А поки змусять Вогненних та Земляних воювати з нами, щоб послабити. Тому просила готуватися, готувати війська. От і все. Але я говорив потім з директором Хеганом. Він та інші маги вважають, що ніяких ознак війни та небезпеки немає.

— Ваш директор правий. Ніяких ознак немає, і, думаю, не буде. Ну що ж, Ніку. Я і так вас занадто довго затримав. Ви можете йти, — тільки після цих слів тиск в голові зник. Вочевидь, зрозумівши, що не зможе пробитися через захист, Дорінг здався. Або відклав на інший час спроби взнати думки дивного учня.

— Дякую, Магістре. Я радий був з вами познайомитися. Завжди до ваших послуг, — попрощався Нік і швиденько забрався з ніші.

Голова розколювалася після численних спроб Дорінга, пробити дірку в захисті та дістатися до вмісту його голови. Не привертаючи уваги, він під стінкою дістався до місця, звідки його забрали. Там все ще були кілька викладачів школи і Квіта в тому числі.

— Ти де пропадав? — кинулась вона до нього з питанням, коли помітила, що він підійшов.

— А з чого така турбота? Як мені здавалося, ти чудово проводила час з армійським офіцером, — огризнувся Нік.

— Тому що директор попросив доглянути за тобою. А ти що, ревнуєш? Так треба було самому мене запросити на танок.

— Я не маленький, щоб за мною наглядати. Та й з чого мені ревнувати? Я ж простий учень, а ти Магістр. Мені за статусом не дозволено запрошувати тебе на танець. А був я на милій бесіді з Магістром Дорінгом, який, як дятел, довбався у мене в голові.

— Значить, він дізнався все, що хотів?

— Ага. Обламався, правда, виду не показав. Ввічливо поводився, але, думаю, що це не остання його спроба покопатися в моїй голові.

— Він кращий маг думки в країні. Як це він не зміг? — здивувалася магеса.

— Ось так, не зміг. Потім розповім. Он йди танцювати. Тебе твій шанувальник вже шукає. Йде сюди.

— Ніку, що за