Читати книгу - "Дивний світ"

— Звідки ви думаєте почати пошуки? — запитав Веріадзе, встаючи.

— В ту ніч ураган дув з південного сходу, — сказав Лоу. — Сани могло погнати на північний захід, у бік океану. Мені здається, слід летіти до узбережжя.

— У який бік від вашої станції знаходяться стародавні виробки?

— Шість кілометрів на захід.

Веріадзе задумався.

— Вважаю, — сказав він нарешті, — що пошуки слід усе-таки почати з південно-східного напряму. Хай вам не здасться це дивним, панове. Хоча вітер дув саме з південного сходу, через чотири чи п’ять годин після того, як з паном Расселом трапилося нещастя, сани, вочевидь, знаходилися значно південно-східніше від вашої станції. Наші радисти не могли помилитися. Сигнал лиха був отриманий саме звідти. А ніхто, окрім пана Рассела, цей сигнал подати не міг.

— Але це було давно.

— Близько трьох діб тому. Проте інших відомостей у нас немає.

— Добре, спробуємо почати з південного сходу, — погодився Лоу.

— Треба, щоб хтось із тих, що залишаються, не відходив від передавача. Можу залишити тут для допомоги одного з механіків. Літак триматиме постійний зв’язок з Великою кабіною й зі станцією «Лазарєв»… Через три з половиною години ми повернемося.

Рівно через три з половиною години, з останніми променями сонця, літак Бєлова підрулив до Великої кабіни.

Поки укріплювали літак з підвітряного боку снігового куполу, Веріадзе й Бєлов устигли перекинутися кількома фразами.

— Слідів аеросаней ми не знайшли, — сказав Веріадзе у відповідь на питання професора, — але бачили дещо дуже цікаве. Можливо, що ти матимеш рацію… Увечері Лобов проявить фотоплівку, спробуємо розібратися. А що нового в тебе?

— Геодезист дуже слабий. Але надія є. Все було б набагато простіше, якби почати лікування раніше. Втім, цей Жиро молодець. Хоч він, здається, й алкоголік, але талановитий лікар. Він зробив усе, що було в його силах, і навіть більше. Коли б не він, поляк помер би кілька днів тому.

— Бачив ти тіло їх начальника?

— Так. Він убитий якимсь невідомим мені розрядом величезної потужності. Тканини цілком зруйновані, проте, за деякими ознаками, розряд, імовірно, був холодний.

— Значить, справді вбивство.

— Але здійснене не людськими руками.

— Певен?

— Абсолютно. Параліч геодезиста викликаний подібним-таки розрядом, але значно меншої потужності…

Домовившись про порядок чергувань, усі, окрім Лобова, спустилися в салон Великої кабіни. Льотчик залишився в літаку проявляти знятий фільм.

Жиро захотів сяйнути своїми кулінарними талантами і приготував на вечерю вишуканий набір французьких страв. Утім, вечеря минула в мовчанні. За тонкою перегородкою лежало на межі життя і смерті нерухоме тіло Ковальського. Бєлов двічі під час вечері підводився з-за столу і зникав у кабіні геодезиста. А в темному ангарі чекав поховання знівечений труп Стонора.

Після вечері Лобов приніс проявлений фільм. Усі схилилися над ним.

— Ось візерунок на снігу, — сказав Веріадзе, — щось на кшталт величезної плоскої, дуже правильної вирви з отвором посередині. Діаметр вирви понад двісті метрів. Це майже за п’ятсот кілометрів звідси. Цікаво, що сигнал лиха, про який я вам казав, був посланий приблизно звідси. Погляньте, який глибокий центральний канал. Дна його не видно, хоча ми й пролетіли над ним майже на поземному польоті.

— Можливо, це місце падіння того боліда? — припустив Жиро.

— У вас спостерігався болід? — підняв голову Бєлов. — Хто його бачив і коли?

— Величезний болід пролетів тижнів зо два тому, — відповів Лоу — Його бачив Рассел, а чули ми всі. Рассел запевняв, що болід мав упасти десь на південний схід від Великої кабіни. З повітря мені не спало це на думку. Але зараз, коли дивлюся на світлину… Може, лікар і має рацію.

— Ні, це, звичайно, не слід падіння метеорита, — рішуче сказав Веріадзе. — Завтра доведеться зробити посадку біля цього отвору. Сядемо, Іване?

— Треба було сьогодні сісти, — пробасив Лобов. — Я ж пропонував…

— Тоді не встигли б повернутися до темряви.

Лоу зітхнув. Це не сховалося від уваги Веріадзе.

— Пане Лоу, — відзначив грузин. — Будь ласка, не думайте, що ми відхиляємося від основного завдання пошуків ваших товаришів. Я майже певен, що ми натрапили на правильний слід.

— Але ж не міг Рассел на аеросанях, несучись назустріч урагану, віддалитися за три-чотири години на п’ятсот кілометрів від Великої кабіни.

— На аеросанях, звісно, ні…

Почувся далекий, швидко наростаючий гул. Затремтіли стіни салону. Гул перетворився на оглушливий гуркіт, від якого, здавалося, луснуть барабанні перетинки.

Бєлов підхопився з-за столу і стрибнув до виходу. У дверях він зіткнувся з одним із механіків. Той кричав щось, заклично махав руками. Не одягаючись, усі кинулися назовні.

Високо в темному небі, на тлі густого розсипу зірок, мчав величезний фіолетово-зелений болід, залишаючи за собою димний світний хвіст. Він летів з південного сходу на північний захід. Не відчуваючи пронизливого холоду, зимівники завмерли на місці. Всі погляди слідкували за дивовижним посланцем космосу. Гул поступово затихав удалині.

— Зараз він вибухне… зараз… — шепотів Лоу.

Але болід не вибухнув. Він перетворився на ледь помітну цятку і зник серед зірок.

— Далеко впаде, десь у океані, — із зітханням сказав Лоу.

— Що це було, Шото Рустамовичу? — запитав механік. — Ніколи не бачив нічого подібного.

— Далебі, людям удалося вперше побачити таке видовище, — задумливо сказав Веріадзе. — Ти мав рацію, Іване. Треба було сьогодні сідати біля тієї вирви. Ми запізнилися. Містере Лоу, я вважаю, що нічні чергування можна відмінити. Ваші «електричні мавпи» більше не з’являться.

— Пресвята Терезо Ліможська! — закричав Жиро — Ви гадаєте, що це був… — Лікар указав пальцем угору і почав хухати на закляклі руки.

— Атож, любий мосьє Жиро, — сказав Бєлов — Це відлетів назад той «болід», який ви