Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Вечір потихеньку наближався, і мені час було вставати. Я якось настільки знахабніла останнім часом, звикнувши до денного сну, що зовсім розслабилася без роботи. Тепер лише читання та танці стали моїми заняттями. У вільний час я самостійно намагалася освоїти глави «Етікету», що залишилися, все ж не хотілося впасти в бруд обличчям під час балу.

Приготувавшись до вечірнього уроку, я сіла до столу, розбираючи чергову частину книги. От тільки в голову мою абсолютно нічого не лізло, і мені доводилося кілька разів перечитувати текст. У результаті я плюнула, закрила підручник і попрямувала до вітальні раніше. Вирішила трохи розім'ятись перед заняттям: зробила нахили, повороти, розігріла руки та ноги. До зустрічі з радником було більше години, і я не знала, чим ще себе зайняти.

Після недовгих роздумів я прослідувала до вікна, відкриваючи штори: переді мною відкрився чудовий краєвид на зелену галявину, усіяну різними квітами, а вдалині за нею виднівся справжнісінький ліс, який здавався мені таємничою казкою. Я дивилася на темні стовбури дерев, і в голові виникали різноманітні картинки.

От я йду лісом і зовсім не відчуваю страху, здається, що сам ліс оберігає мене. Потім я підходжу до величезного дуба, гладжу його кору і відчуваю, як через долоню до мене перетікає сила, наповнюючи щось всередині. Дивне умиротворення зароджується в моєму серці, а ще почуття чогось близького та рідного.

А потім я розплющую очі, і вони починають розширюватися від подиву, адже з боку лісу прямо на мене летів величезний чорний дракон. Помах його крил змушував заворожено спостерігати за чарівним створінням, а блиск луски приваблював настільки, що я, наче зачарована, не могла відірвати свого погляду.

Ящір наближався, стаючи ще більшим. І от я вже побачила, як він піднявся до даху замка і зник із поля зору.

Відмерла, вражено кліпаючи очима. Дракон! Я щойно бачила справжнього дракона! Мені відразу захотілося побігти в кімнату і по пам'яті спробувати його замалювати, що я, власне, і зробила. Сіла за стіл, дістала аркуш паперу та олівець, після чого зробила малюнок гігантського красеня.

Я намагалася вихопити з пам'яті кожну рису його морди, крил. Настільки захопилася несподіваним натхненням, що просто забула про час і прийшла до тями лише тоді, коли у двері пролунав гучний стукіт. Різко підхопившись, я сховала свій малюнок, після чого відчинила двері. За ними стояв радник. Вигляд у чоловіка був трохи пошарпаний, що саме по собі здавалося незвичним, очі бігали по моєму обличчю, а руки мимоволі стискалися в кулаки.

- Все гаразд, Христино? - я здивовано кивнула, невпевнено переступаючи з ноги на ногу. - Просто час настав, а ви не з'явилися на урок, і я подумав, може, щось трапилося.

- Ні я в порядку. Просто трохи захопилася і забула про час. Вибачте, пане Ельдаре. І за це запізнення, і за те, що проспала зранку. Я розумію, що ви дуже зайнята лю... дракон, і надалі намагатимуся забирати мінімум вашого часу, - полегшено видихнула, видавши таку хвилюючу промову.

Велетень акуратно кивнув мені у відповідь, здається, обличчя його трохи розслабилося, а гострі риси обличчя відразу ж пом'якшали. Ну, а далі ми вийшли з моєї кімнати і попрямували у бік вітальні. Цього вечора вчитель приділив мені більше часу, ніж зазвичай, та й я робила все менше помилок, що тішило не тільки мене.

Тепер танцем ми почали насолоджуватися обоє. Я помітила, що зморшка на лобі радника практично зникла, і дивився він прямо на мене. А коли урок закінчився, я навіть відчула легке розчарування. Мені хотілося продовжити наше заняття, але я розуміла, що чоловік має й інші справи. Тому подякувала своєму наставникові і поспішила повернутись до себе в кімнату. От тільки біля самих дверей мене наздогнав радник і промовив:

- Христино, ви робите успіхи. Ваші рухи стали плавнішими, і мені, як вчителю, приємно спостерігати за таким перетворенням учениці. Можливо, ви не помітили, але навіть поза танцем ваші жести стали м'якішими, і водночас значно впевненішими. Я пишаюся вами, - з цими словами він трохи вклонився і пішов. А я так і залишилася стояти, посміхаючись приємній похвалі стільки суворого наставника.

Адже я знала, що в мене вийде! Тихо прошепотівши щире «дякую» зниклому раднику, я, пританцьовуючи, увійшла до своєї кімнати. Там я розібрала ще один розділ «Етікету», який почав даватися мені легше, після чого вляглася спати.

Завтра новий день, і, сподіваюся, він буде таким же добрим, як і сьогоднішній. Засинаючи, я раптом згадала про прихований малюнок, тому квапливо підвелася, підійшла до столу і дістала зображення дракона.
Гарний. Він був уособленням мужності та сили. На жаль, очі я не встигла розгледіти, але мені хотілося намалювати із зеленими, кольору літньої трави.