Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Джеррі усе ще застряг у глухому куті своєї творчості, він почав зустрічатися з Лісою, яка мала неабиякий талант, але була бідним художником-фрілансером. «Я твій найвідданіший шанувальник», — часто говорив він їй. А от у чому він їй одразу не зізнався, то це в тім, що він сам мріяв стати кінорежисером. Навіть зібрав цілу бібліотеку книжок про кіно і спрагло прочитував спеціалізовані журнали з кінорежисури. Проте здійснити бодай щось задля реалізації своєї мрії йому було лячно. Натомість він віддавав увесь свій час і увагу Лісі та її творчій кар’єрі. Під його керівництвом кар’єра художниці почала розвиватися. Вона заробляла все більше і більше, ставала відомішою. А Джеррі так і не вийшов зі стану творчого заціпеніння. Коли Ліса порадила йому піти на режисерські курси, він одразу знітився і відступив. «Не кожному судилося займатися мистецтвом», — сказав він їй — і собі також.
Творчі люди обожнюють творчих людей. Митці-тіні горнуться до свого істинного племені, проте все ніяк не можуть заявити про своє, отримане від народження, право бути там. Дуже часто саме завдяки сміливості, а не таланту, одна людина стає митцем, а інша лише митцем-тінню, і зрештою — ховається від світла, боїться вийти назовні і показати свою мрію навколишньому світу, так ніби від цього вона може розсипатися на друзки.
Митці-тіні часто обирають собі кар’єру, дотичну до бажаного мистецтва, навіть паралельну до нього, проте все ж не саме мистецтво. Помітивши їхнє озлоблення, Франсуа Трюффо[5] наполягав, що критики — це насправді режисери, які зайшли у глухий кут у своїй творчості; саме так було і з ним, коли він працював кінокритиком. Можливо, він має слушність. Письменники за покликанням нерідко займаються журналістикою або рекламою, де вони можуть використовувати свій талант, не роблячи рішучих кроків назустріч омріяній письменницькій кар’єрі. Природжені актори стають менеджерами інших акторів і отримують вторинне задоволення від того, що таки служать своїй мрії, нехай і опосередковано.
Керолін, талановитий фотограф, зробила успішну кар’єру промоутера іншого фотографа, проте ця робота так і не принесла їй щастя. Джин, яка мріяла писати сценарії до художніх фільмів, зайнялася тридцятисекундними рекламними відеосюжетами. Келлі, яка хотіла стати письменницею, проте боялася сприймати власну творчість серйозно, побудувала успішну кар’єру, представляючи інтереси «по-справжньому» творчих людей. Кожна з цих жінок — митець-тінь, і їм потрібно було віддати перевагу власним інтересам і реалізації своїх мрій. Вони це усвідомлювали, проте не наважувалися на такий сміливий вчинок. Їх виховували, готуючи до ролі митця-тіні, і тепер їм потрібно докласти чимало зусиль, щоб позбутися цього відчуття другорядності.
Потрібно бути сильною особистістю, щоб сказати владним батькам, які хочуть якнайкращого для своєї дитини, чи будь-кому іншому, хто уміє нав’язувати свою думку: «Перепрошую! Але я також творча людина!». У відповідь може прозвучати саме те, що ми так боїмося почути: «Звідки ти знаєш?». Звісно, митець-початківець не може цього знати напевно. У нього є лише мрія, передчуття, прагнення і бажання. Дуже рідко знаходяться вагомі докази творчості, проте мрія продовжує жити.
Зазвичай, митці-тіні роками картають себе за те, що так нічого і не зробили задля реалізації своїх мрій. Ця жорстокість до самих себе лише зміцнює статус митця-тіні. Не забувайте, що митця потрібно плекати. Митці-тіні не отримали достатньо піклування. Попри це, вони все ж звинувачують себе у тому, що боялися реалізувати себе.
Послуговуючись перекрученою версією Дарвінського детермінізму, ми переконуємо себе, що справжні митці можуть вижити у найбільш ворожому середовищі і все ж знайти своє справжнє покликання, як поштові голуби, які завжди знаходять потрібний шлях. Це повна нісенітниця. Безліч митців народжують дітей надто рано чи мають їх надто багато, вони надто бідні чи надто віддалені — у культурному і матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.
Для митців-тіней життя може наповнитися суцільним незадоволенням, відчуттям утраченої цілі і невиконаної обіцянки. Вони хочуть писати. Вони хочуть малювати. Вони хочуть стати акторами, композиторами, танцівниками… Проте вони бояться сприймати свій творчий хист серйозно.
Щоб вийти з царства темряви на світло творчості, митцям-тіням доведеться навчитися ставитися до себе розважливо. Їм потрібно обачно й обдумано плекати свою творчу дитину. Творчість — це гра, проте для митців-тіней навчитися дозволити собі гратися — важка праця.
***
Ніщо не має такого сильного психологічного впливу на дітей і їх оточення, як непрожите життя батьків.
К. Ґ. Юнг
Я певен, що якби митцям дали можливість самим обрати собі ярлики, то більшість не вибрали б їх узагалі.
Бен Шан
Нас навчили вірити, що погане — значить реальне, а добре — значить нереальне.
Сьюзан Джефферс
Не плач, не нарікай. Зрозумій.
Барух Спіноза
Щоб жити творчим життям, потрібно позбутися страху зробити щось неправильно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості», після закриття браузера.