Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

Дамір сидить у кріслі і намагається відсортувати папери.

Він тимчасово без секретарки – але сам винний.

Щойно з'явилася вакансія, він спровадив Марту до свого батька.

Вона останнім часом стала зовсім неконтрольованою.

Могла прийти, коли їй заманеться, до кабінету і говорити про стосунки. Грала роль коханки нон-стоп, намагалася спокусити його. Дамір не любив, коли люди порушували домовленості у бізнесі. Проте особисті домовленості Дамір цінував ще більше, а Марта взяла і викинула все, про що вони домовлялися.

Він змушений складати графіки зустрічей та дзвінків.

Ще й Марта маячила на горизонті.

Останнім часом у Даміра постійно боліла голова. Дискомфорт можна було терпіти з таблетками. Але через нього… Або і через майбутнє розлучення він регулярно випивав ввечері наодинці з телевізором.

Повна деградація.

Віталіна забрала речі та пішла.

Дамір не дзвонив їй, бо…

Не міг сказати нічого з того, що б полегшило її біль.

Він підводить очі і дивиться на фотографію Віталіни на столі. Який, мабуть, ідіотизм – досі тримати її тут. Він тягнеться до фотографії та падає на спинку крісла. Рамку подарувала Віталіна. Ну як, подарувала… Швидше, просто купила. Коли вони облаштовували будинок, вона купувала дрібнички і розставляла їх так, що якимось магічним чином в кімнатах з'являвся затишок.

Фотографію зробив Дамір.

Виловив момент, коли Віталіна неуважно посміхалася своїм думкам.

Дружина стояла біля дерева у дворі.

Це було влітку.

Дамір пам'ятав, як вони разом вийшли з дому того червневого дня.

Здається, він розповідав їй щось неприємне. Про батька. Їхні з батьком стосунки були холодними, як арктичні айсберги. Навіть гірше. Дамір міг би спокійно пережити відсутність батька у його житті, але, на жаль, такої розкоші він не мав ніколи, ще з дитинства.

Батько не збирався нікуди йти і мав своє бачення синового життя.

Віталіна намагалася втішити, підійшла і обняла його за плечі.

У такі моменти Даміру завжди ставало легше. Він обійняв у відповідь, притиснув тендітне жіноче тіло, і зрозумів, що Віталіна – найцінніше, що він мав у житті. Найкраще, що він отримав. Його перемога над обставинами. Вона тоді затремтіла від холодного пориву вітру, а він, здається, здригнувся, боячись заподіяти дружині біль. Наче знав вже, що зробить це.

Минув лише рік.

В двері стукають, Дамір швидко повертає фото на місце.

– Марта?

Ну ось знову.

Вона вривається в кабінет, стукаючи підборами по плитці.

– Ти обдурив мене, – кидає Даміру.

Не просто засмучена, Дамір бачить, що вона в розпачі.

Очі на мокрому місці, носова хустинка в руці.

Даміру стає незатишно.

Він не звик мати справу із жіночими сльозами. Особливо зі сльозами сторонніх жінок. Марта завжди здавалася награною – у її емоції він жодного разу не повірив.

Він жестом запрошує її сісти.

Марта вичікує секунду, зрештою, сідає і схрещує ноги.

Сьогодні вона одягнена ще відвертіше, ніж вчора – не може не помітити Дамір. Блуза спеціально розстебнута на два ґудзики, а міні-спідниця дає можливість сповна вивчити сітчасті колготки на її стегнах. Якщо Марта не змінить тактику, то батько незабаром її обов'язково помітить. Спати зі своїми секретарками – його улюблена частина роботи, до речі.

– Ти мене обдурив, – вона намагається не кричати. – Ти сказав, що я залишусь працювати з тобою… Ти сказав, що я буду…

– Не зовсім так. Марто, я пообіцяв, що ти працюватимеш у компанії.

– Я хотіла працювати з тобою, я хотіла бути з тобою, – піднімається і оминає стіл. Дамір навіть не встигає зреагувати, а вона вже сідає йому на коліна. – Ти покинув дружину, тепер ти…

– Ти пам'ятаєш, що в нас угода?

– Пам'ятаю, любий, пам'ятаю, але ми порушили її, – сміється вона, кладе гарячі руки на шию. – Ти спав зі мною.

Даміру неприємно це згадувати.

Але… Таке було.

Він намагається посунути Марту.

Господи, чому він вибрав її, чому вирішив, що з нею не буде проблем?! Ось вони, проблеми, в повний зріст з'явилися. Йому б із розлученням розібратися, душевні рани залікувати, а тут… Вона. Не відчував до неї Дамір нічого, крім вдячності за її допомогу.

– Ти отримала гроші, – нагадує він. – На цьому все.

– Ти тепер вільний, я хочу бути з тобою… Даміре, я зроблю тобі дуже добре. Я зроблю тобі добре зараз, – її рука тягнеться до його штанів, і він грубо перехоплює її, стискуючи зап'ястя. – Мені боляче, Даміре, я не… Хіба твоя дружина колись робила це тут? Твоя нудна домогосподарка? Вона взагалі це робить? Вона стає навколішки у спальні?

Дамір повертає Марту до себе за підборіддя, чекає, поки вона перестане посміюватись і уважно подивиться на нього. Усмішка сповзає з її обличчя, вона хапається за руку, намагаючись розімкнути долоню. Дамір не хоче робити їй боляче, але він уже не знає, як інакше вштовхнути їй в голову думку, що вони більше не коханці. Все, кінець.

– Іди на своє нове робоче місце, – каже він. – Якщо ще раз увірвешся до мене в кабінет без дозволу, я тебе звільню. Ок?

– Дамір…

– Ти мене зрозуміла?

Вона сповзає з його колін. Нарешті.

Якщо з десятого разу до Марти не дійде, він точно викине її геть із компанії.

***

Марта піднімається.

Тим самим маршрутом іде назад.

Її високі підбори не дають Даміру зосередитись… Таке відчуття, що вона стукає не по плитці, а по його голові.

Він згадує дружину та її улюблені розтоптані кросівки, згадує, як вони з Віталіною бігали маркетом, бродили парком, піднімалися на місцеву гору, звідки видно озеро біля підніжжя. Віта не любить підбори, Дамір не любить підбори на жінках… У цьому вони чудово сходилися (як і багато в чому іншому).

Він згадує, як хапав її за талію і вони разом падали на диван. Він цілував її, доки не закінчувалося повітря в легенях.