Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"

Періодично він заходить на кухню, робить спроби щось приготувати, і залишає гору немитого й зіпсованого посуду на мене. Я терпіти не можу такі наміри, але ніяк не показую цього, тому що після цього буде «Розберися, що тобі потрібно!». Переодягнувшись, забігаю на кухню, щоб поглянути на масштаби катастрофи одним оком, і розумію, що нічого не змінилося. На плиті, як і зазвичай, звалені в купу сковорідки та каструлі, поруч на стільниці гора немитих тарілок і мисок, а в кутку біля тумбочки засохло розбите яйце.                            

Мені знадобилося неймовірне самовладання, щоб заспокоїтися й вийти до чоловіка в нормальному гуморі, але я долаю це і, усміхнувшись, виходжу в передпокій. Ваня одягнений у темно-синій костюм, куплений п’ять років тому на весілля до його друга, і темні туфлі. Я одягнула своє найвідвертіше плаття завдовжки до колін. Відверте, тому що позаду трохи оголені плечі. Мабуть, це все, що здатен дозволити мені носити чоловік.                            

— Маєш чудовий вигляд, — говорить чоловік стандартний комплімент, і я коротко киваю, приймаючи його.                                                        

Ми виходимо з квартири й з під’їзду під руку, чоловік галантно відчиняє переді мною двері автомобіля, допомагає сісти та опускається на сидіння поруч. Заводить автомобіль, повертається до мене й усміхається, а потім тягне руку і проводить нею по моїй щоці. Я майже забула, що він вміє бути ніжним, тому що за той час, що ми були разом, Ваня проявляв ніжність занадто рідко.

Ми виїжджаємо зі стоянки й, на мій подив, чоловік везе мене в один із хороших ресторанів міста. Я беру його під руку, і ми разом заходимо у двері. Столик дійсно вже заброньовано, нас проводять до нього й допомагають сісти, дають меню та йдуть.                            

— Хочу, щоб ти запам’ятала цей вечір надовго, — з усмішкою говорить чоловік.

Я хочу запитати, на які гроші банкет, але вирішую не псувати йому настрій. Нехай буде так, як він запланував. Він хоче вибачитися? Що ж, я готова вислухати його, та й хіба в мене є інший вибір?

Ми робимо замовлення. На мій черговий подив, чоловік замовляє не алкоголь, як зазвичай, а просить принести йому свіжовичавлений сік.                            

— Не хочеш сьогодні випити? — обережно запитую.

— Ні, хочу, щоб ти розслабилася, попереду на тебе чекає ще сюрприз.

Чи варто говорити про те, що розслабитися в компанії чоловіка виходить далеко не завжди, а його сюрпризи частіше вганяють мене в мовчазну внутрішню істерику, ніж у передчуття прекрасного. Ось і зараз я вся стискаюсь всередині й намагаюся розгледіти на обличчі Івана підступ. Його немає, або я стала занадто сліпою, а чоловік набагато хитрішим, ніж раніше.

Я все ще пам’ятаю схожий похід у ресторан пів року тому. Тоді він так само запросив мене на вечерю, сказав, що хоче порадувати й що він приберіг для мене сюрприз. Я була рада такому повороту, але сюрприз мені не сподобався. Коли ми прийшли додому, на нашому ліжку сидів сусід. Він нервово дивився навсібіч і, зчепивши руки в замок, намагався не оглядати мене з голови до ніг.

— Що це, Ване? — запитала я тоді.                                                        

— Сюрприз, люба, — солодкаво вимовив чоловік. — Ти ж так мило розмовляла з нашим сусідонькою, — він посміхнувся й розвернув мене до себе, а після нахилився так близько, щоб його могла чути тільки я. — Нехай виїбе тебе, і ти заспокоїшся.