Читати книгу - "Пастка для бабія, Валентина Бродська"

До кінця робочого дня була ще година, я вирішила переглянути зразки звітів, що скинула Інна Петрівна мені на корпоративну пошту.

Двері відчинилися і модельною ходою зайшла Аліночка. Стукати цю мамзель, мабуть, не вчили.

— Я додому, приймальню сама закриєш.

Вона підпливла ближче і поклала ключ з брелком у вигляді логотипу IT Global на мій стіл.

— Добре, — погодилася. 

Аліночка забиратися не поспішала, вона з цікавістю оглядала кабінет.

— Взагалі-то кулер з водою стоїть в приймальні, там і кавомашина є. Чи тобі з висоти свого зросту не видно було?

Я зробила вигляд, що її не чую, намагаючись розібратися в новій документації.

Продовжуючи роздивлятися мене, наче я рідкісне звірятко в зоопарку, секретарка промовила, розтягуючи слова:

— А ти далеко підеш, ніколи б не подумала… і як тобі вдалося піднятися аж сюди? 

Ну от що їй відповісти? Аліночка нізащо не повірить, що не через ліжко. Хоча, дивлячись на мене, повірить. Як вона казала? Сіра миша, нечепура. На моє щастя я їй не суперниця. 

Але, видно дівиця щось там собі надумала. Вона підійшла, вперлася руками в стіл і нагнулася до мого обличчя всім своїм декольте. Я підняла погляд і зустрілася з її витріщеними очиськами.

— Я хочу, щоб ти розуміла, — почала вона. — Денис мій! Ми зустрічаємося, тож навіть не мрій про нього. Хоча куди тобі, бліда міль! Та все ж. Він звичайно і не подивиться у твій бік, але різні дурепки на кшталт тебе, завжди собі всякого навигадують.

"Зустрічаються? Дивно, він начебто, за словами колег, з іншою ще вчора зустрічався? З якоюсь Катею чи Оленою. Бабій -  бабій і є! Жодної спідниці не пропустить і як тільки встигає розвивати свій успішний бізнес?"

Я занурилися у свої думки і перестала слухати балаканину Аліни.

— Ти мене взагалі чуєш? Чого зависла, як загальмована? Е? Плуги підніми! — роздратовано вигукнула секретарка, декілька раз клацнувши своїми пазурами в мене перед носом.

Я від несподіванки відсахнулася.

"Добре, що не видерла мені очі! Як же вона мене дістала, треба якнайшвидше її випроводити додому".

Згадавши, що в моїй сумці є заспокійливе і ще трохи, і я до нього доберуся, я зібрала залишки свого терпіння і ласкаво промовила:

— Щось вигадувати і на когось претендувати я не збираюся.

Видно, моя відповідь влаштувала Аліночку. Вона розігнулася, відлипла від столу і хижо посміхнулася:

— От і розумниця, приймальню закриєш, ключі залишиш охороннику. Чао, бамбіна!

І ходою від стегна попрямувала на вихід.

"О, щастя, вона пішла! Яка токсична людина!" — я закотила очі і хмикнула. Трохи почекала поки грюкнуть двері приймальні  і вирішила обстежити доступну мені територію.

Я вийшла з кабінету і озирнулася.

Дійсно, в приймальні було все, щоб заварити каву чи чай на будь-який смак. Все це стояло на зручному стеллажику поруч з Алінчиним робочим столом. 

Я уявила, як цілий день ходитиму сюди за напоями і весь час зустрічатиму блондинисту токсичку. Бррр!

Хай там що, а пити чай я буду в себе. А от каву можна заварювати, коли мамзеля ще не прийшла або вже пішла, як зараз.

В кутку приймальні була вмонтована шафа-купе на три відділення. "Цікаво що там?" Підійшла, штовхнула дзеркальні двері. Одне відділення було з вішалками, внизу стояли Алінчині копита, в таких тільки на пілоні крутитись. Зверху були якісь коробки, скоріш за все зі старою документацією. Друге відділення було зайняте канцелярією та іншими розхідниками, скляним та паперовим посудом. А в третьому була вмонтована шафка. Смикнула за дверцята. "О-о! Мрія алкоголика! Мама мія!"

Тут були найкращі зразки лікеро-горілчаної промисловості зі всього світу. А ще тоніки, сиропи, оливки, лимони і маленькі шоколадки.

Я не втрималася і взяла дві плиточки, роздивилася упаковку. "М-м, французький! Антистрес!"

Я закрила шафу, підійшла до кавомашини, поставила найбільший стаканчик, обрала двічі лате і через хвилину насолоджувалася кавою з шоколадом, розмістившись з ногами на диванчику, що стояв під вікном в приймальні. Ковзнула поглядом по високих вазонах в кадках, підвісній стелі, кутках і завмерла!

— Нічого собі! Сюрприз!

Помітила приховані відеокамери. Такими був напічканий батьків будинок. Я скинула ноги з дивану і сіла скромніше.

Підняла ще раз очі, придивилася — справжні.

Що ж, нічого кримінального я не робила, але все одно стало якось не комфортно.

Швидко допила каву, викинула стаканчик в корзину для сміття і повернулася до себе в кабінет.

Там я нишпорила у всіх закутках. Навіть взяла стілець з приймальні, поставила на стіл і залізла, щоб перевірити світильники. Камер не знайшла. Це вже тішило.

Прослуховування? Воно може бути де завгодно. Батькова охорона любила встановлювати в розетках і в міні АТС. 

"Це вже для мене надто складно. Кому треба, хай слухають, я людина порядна, тож претензій бути не повинно."

Дочекавшись шостої вечора, я закрила свій кабінет, приймальню і віддала ключі від останньої охороннику.

Добре, що бабій у відрядженні! В мене ще є четвер і п'ятниця, щоб освоїтися на новому робочому місці і два вихідні, щоб підготуватися морально до зустрічі зі своїм прямим начальником.