Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Місячна ніч завжди мала якусь непояснену силу над людськими почуттями. Але в одному селі, прихованому далеко в горах, про такі ночі говорили з особливою тривогою. Там люди уникали виходити на вулицю, коли небо освітлював повний місяць, а його примарне світло заливало землю. Селяни вірили, що в такі ночі прокидається щось темне, що живе між світами — древнє зло, яке харчується страхом і душами.
Одного разу, в таку місячну ніч, до села приїхала незнайома дівчина на ім'я Катерина. Вона була мандрівницею, яка досліджувала забуті куточки країни і полюбляла ночувати під відкритим небом. Незважаючи на попередження місцевих, вона вирішила залишитися на ніч у старій хаті на околиці, на пагорбі, який був добре освітлений місячним сяйвом. Селяни намагалися зупинити її, але Катерина лише посміхнулася: "Місяць — це краса, а не привід для страху."
Катерина піднялася на пагорб і розклала свій намет біля старого, занедбаного будинку. Після вечері, коли повний місяць зійшов на небо, вона вийшла з намету, щоб помилуватися краєвидом. Місячне світло було настільки яскравим, що все навколо виглядало нереальним — дерева кидали довгі, химерні тіні, які наче рухалися разом із нею. Під ногами трава була білою, а повітря — важким і холодним. Катерина відчула легкий тривожний подих у грудях, але вирішила не звертати на це уваги.
Стоячи на пагорбі, вона помітила, що старий будинок виглядає трохи дивно. Спочатку Катерина подумала, що це лише гра тіней, але потім зрозуміла, що на даху будинку щось рухається. Вона придивилася — і побачила силуети. Вони були неприродно тонкі, з довгими кінцівками і порожніми обличчями. Ці істоти стояли на даху і дивилися прямо на неї.
Катерина відсахнулася, але, намагаючись заспокоїти себе, подумала, що це лише гра її уяви. Вона зайшла в намет, намагаючись заспокоїтися і заснути. Але ніч не давала їй спокою. З кожною хвилиною відчуття тривоги зростало. Вона чула, як вітер шелестів у гілках дерев, але це не було звичайне шуміння. Здавалося, що вітер приносив шепоти. Тихі голоси, які ставали все гучнішими.
Катерина відчувала, що хтось стоїть за межами намету. Її серце билося, але вона не наважувалася вийти. Несподівано вона почула, як щось повільно дряпається по стінках її намету. Від цього звуку її кров застигла в жилах. Щось чи хтось намагався проникнути всередину.
Не витримавши напруги, Катерина вирішила глянути, що відбувається. Вона розстібнула блискавку намету і визирнула назовні — і побачила їх. Вони були височезні, з довгими худими руками, що тягнулися до землі, і очима, які світилися мертвим білим світлом. Їх було кілька, вони стояли навколо намету, утворюючи коло.
Катерина рвучко відскочила назад, намагаючись втекти вглиб намету, але в цей момент відчула, як щось холодне і слизьке торкнулося її ноги. Вона закричала, вирвавшись з намету. Її охопила паніка, і вона кинулася бігти до села.
Внизу, у селі, жоден вогник не горів — всі люди були зачинені у своїх домах, але вони чули її крик. Всі знали, що це означає: Катерина побачила "нічних тіней". Вони завжди з'являються у місячну ніч, виходячи з темряви, коли місяць сяє найбільше. Ті, хто зустрічає їх погляд, ніколи не повертаються такими, як раніше.
Катерина дісталася села, але її тіло тремтіло, а голос звучав порожньо. Вона не змогла пояснити, що бачила, лише повторювала одне і те саме: "Вони прийшли. Вони прийдуть і за вами." Її очі були широко розкриті, але вони більше не відбивали людських емоцій.
Наступного дня її не стало. Ніхто не знав, куди вона зникла. Лише одного разу, на тому самому пагорбі, де вона залишила свій намет, кілька місцевих сміливців побачили дивний знак — величезне коло на землі, випалене місячним світлом. І серед того кола — сліди босих ніг, що вели просто в нікуди.
Відтоді ніхто більше не наважувався виходити у місячну ніч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичні історії, Вподобайка», після закриття браузера.