Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

— Проходьте, дорогі гості, шановне панство, пригощайтеся! – оголошую урочисто та веду рукою в сторону щедро встеленої пригощеннями та напоями скатертини-самобранки. Тамада Яна Петрівна до ваших послуг, що й  казати. Як на весіллі.

Шановне панство жваво почало займати місця за столом, одразу піднялися в гору чарки й глеки, стали самі розливати напої. Лесаниних чарівних лапок справа. Вона уважно стежила з боку за застіллям, не даючи тарілкам порожніти, та постійно поглядала на мене. Я й сама щомиті шукала із нею зоровий контакт. Так наче й легше. У цій зграї дивних істот, деякі з яких мали настільки незвичний вигляд, що було моторошно, Лесана стала мені майже рідною. 

Нічого, це просто костюми, просто костюми… Це не справжні монстри! Справжні – чекають на мене у "Світанку", куди я повернуся зовсім іншою людиною. Якщо повернуся, взагалі.

— Нумо, господине, розкажіть нам про себе! Цікаво, кого заступницею до нас поставили! — мовив гном у залатаному зеленому піджаку, який ледве сходився на грудях. Ґудзики стирчали так, наче от-от повистрелюють у всі боки — настільки натягнуті вони були у петельках. Гном був бородатим, що робило його мужнім, але навіть пишна борода не приховувала гидкого кривого обличчя. Ще я ця усмішка з золотими зубами, що виблискували, коли він говорив. Малий за зростом, гном сидів на декількох подушках, які приніс із собою та згромадив собі на стілець, судячи з усього, щоб здаватися вищим за інших гостей. Від того, його трохи хитало зі сторони в сторону.

Усі уважно та прискіпливо подивилися на мене, переставши їсти та розливати напої.

Починаю говорити, як мене навчила Леся. От він — мій зірковий час.

— Мене звати Яна Петрівна. Я відьма-менталістка в сьомому коліні. Живу серед людей та добре знаю їхню натуру. Це велика честь бути заступницею самої Ядвіги Деянівни та служити на благо Зачарованого лісу, — тараторю я завчений текст, наче відмінниця на екзамені, та видихаю.

— За Берегиню! — гуртом промовляють всі та підіймають келихи. Вино полилося рікою, атмосфера стала більш розслабленою, а я навіть змогла посміхнутися.

Трапеза продовжилася під схвальні вигуки гостей. Я на відміну від гостей не встигла навіть щось покласти не те що до рота, а на тарілку. Від хвилювання тремтіли руки, тож я прибрала їх під стіл. Жихарка теж буравила мене очима. Було видно, як сильно вона теж хвилювалася та тремтіла.

Здається, пронесло.

Хвилини тяглися повільно, гості їли й пили, я посміхалася та наважилася з'їсти шматок гриба, на який вказувала мені жихарка як на їстівний. На смак він виявився схожим на траву, зовсім не на гриб. Я ледве проковтнула цю гидоту. Захотілося пити. Поруч зі мною стояв напівпрозорий голубуватий напій, який теж наче можна було пити. На склянці було написано "Турмалінова вода". Вирішивши, що вода — вона й у Зачарованому лісі вода, я рішуче налила трохи у склянку. Як же я помилилася… У роті все палало! Не знайшовши іншого виходу, я нахилилася під стіл та виплюнула пекельну воду. 

Як же пече, наче я горілки одним духом хильнула… Мене аж затрусило, але на щастя, відчуття потроху стихало, рот занімів і тепер я взагалі нічого не відчувала.