Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Еліза схрестила руки на грудях, намагаючись придушити холод, що пробіг її тілом. "Якщо вони змогли зламати 'Сапфір', значить у них є доступ до тих документів..."

Антуан підняв голову і глянув на неї. У його погляді читалася суміш занепокоєння та рішучості. "Ми ще не знаємо, чи все на місці. Але якщо документи зникли, це може пояснити, чому твій брат так поспішав мене найняти."

Він зробив крок назад і оглянув простір довкола машини. "Спочатку оглянемо гараж. Хтось явно залишив її тут тимчасово. Це місце занадто відкрите, щоб бути кінцевою точкою."

Еліза кивнула, хоч їй було важко приховати тривогу. Разом вони почали вивчати приміщення: кути, полиці із інструментами, коробки. Антуан шукав будь-які сліди, які могли б вказати на тих, хто привіз машину сюди.

"Тут щось є," - сказав він за кілька хвилин, піднявши з підлоги невеликий металевий чіп. На ньому виднілися цифри та літери – можливо, це був серійний номер пристрою, використаного для злому.

Еліза підійшла ближче, її погляд був прикутий до знахідки. "Ти думаєш, це залишили ті, хто вкрав машину?"

"Ймовірно," - відповів Антуан, забираючи чіп у кишеню. - "І це може нас до них привести. Але спочатку треба переконатися, що в машині все на місці."

Антуан повернувся до машини і завмер перед дверима автомобіля, згадавши, що доступ до "Сапфіру" можливий лише через ідентифікацію сітківки ока. Він обернувся до Елізи, яка стояла позаду, трохи розгублена, але з рішучим виразом обличчя.

"Твоя черга", - м'яко сказав він, роблячи крок убік, щоб пропустити її вперед.

Еліза кивнула, її пальці трохи помітно тремтіли, але вона швидко взяла себе до рук. Повільно нахилившись до невеликого сенсора на дверях водія, вона зустрілася поглядом з камерою, вбудованою в поверхню. Кілька секунд тиші, що порушується лише їхнім диханням, видалися вічністю. Потім пролунало тихе клацання, і замки розблокувалися з м'яким звуком.

"Працює", - видихнув Антуан, трохи здивований, що систему не зламали повністю.

Еліза обережно відчинила двері, її обличчя відбивало суміш тривоги та напруження. Сівши на місце водія, вона подивилася на панель керування. Індикатори горіли, сигналізуючи про збій у системі безпеки, але машина все ще реагувала на її команди.

"Тайник", - нагадав Антуан, стоячи поруч із дверима.

Еліза простягла руку до задньої частини салону, натиснула на приховану панель, і з легким клацанням відкрився схованку. Усередині, загорнутий у чорну папку, лежав тонкий пакет документів.

Вона взяла папку, її пальці трохи стиснули краї, поки вона перевіряла вміст. Обличчя Елізи залишалося безпристрасним, але Антуан помітив, як у її очах на мить промайнуло полегшення.

"Все на місці," - сказала вона, закриваючи схованку і знову дивлячись на нього.

"І все ж таки щось не так," - пробурмотів Антуан, вказуючи на приладову панель. — "Систему безпеки явно пошкоджено. Хтось намагався проникнути сюди, але чому залишив документи? Це не схоже на професіоналів."

Еліза задумалася, її погляд став гострішим. "Можливо, вони шукали не лише документи. Або ж... хотіли, щоб машина потрапила до рук мого брата. Це міг бути його план."

Антуан насупився. Думка про те, що це могло бути частиною складної гри, змусила його почуватися ще більш настороженим. Він озирнувся на боки гаража, ніби очікуючи побачити приховану загрозу.

"Ми не можемо залишатися тут", - рішуче сказав він. - "Іти треба зараз. Ця машина - магніт для тих, хто нас шукає."

Еліза кивнула, зачинила двері автомобіля та активувала систему блокування. Машина знову поринула у стан очікування, ніби нічого не сталося.

"І куди тепер?" — спитала вона, дивлячись на нього.

"Спочатку - у безпечне місце. А потім розберемося, хто за цим стоїть," - відповів Антуан, уже продумуючи їхній наступний крок.